У наступаючому сезоні список головних фаворитів абсолютно не змінився в порівнянні з останніми чемпіонатами. Титул повинен був дістатися комусь із “великої трійки”: “Філадельфії”, “Лейкерс” або “Селтікс”. Чинний чемпіон з Філадельфії в міжсезоння зберіг свій переможний склад, “Бостон” посилився, а ось каліфорнійці понесли істотну втрату.
З “Лос-Анджелеса” пішов Норм Ніксон – один з “чотирьох мушкетерів”, що визначали гру команди в останні чотири роки. Норм пішов за власною ініціативою. Вічно незадоволений своїм становищем в команді (він вважав себе не менш сильним гравцем, ніж Меджік, але завжди залишався на другому плані), Ніксон перед самим початком чемпіонату попросив обміну. Менеджмент клубу не став умовляти його залишитися – в результаті Норм відправився в “Сан-Дієго”, а до “Лейкерс” приєднався новачок Байрон Скотт, обраний “Кліпперс” на драфті під високим четвертим номером. Скотт в першому ж сезоні показав, що може стати гравцем дуже високого рівня, але повноцінно замінити знаходиться на піку кар’єри Ніксона поки був не в змозі.
Зганьбившись торік, “Селтікс” провели заміну на тренерському містку: за штурвал став новий тренер – потомствений “кельт” Кей Сі Джонс, який пропрацював багато років асистентом головного тренера в “Бостоні”. Сталося і посилення складу: замість ветерана Арчібальда, який пішов догравати в “Мілуокі”, до складу “Селтікс” влився 29-річний повний сил Денніс Джонсон з “Фінікса”.
Драфт-83 не вніс жодних змін в розстановку сил в лізі. Хоча провалив минулий сезон “Х’юстон” вибрав під першим номером майбутнього “короля” Ральфа Семпсона, його прихід не сильно вплинув на результати “Рокетс”. Команда злила минулий чемпіонат, щоб отримати Семпсона і продовжила це захоплююче для менеджменту заняття в поточному сезоні, мріючи вибрати на драфті-84 ще одну потенційну суперзірку (яких в наступному році очікували з надлишком).
Після закінчення місяця з початку чемпіонату утворилася група лідерів: першими йшли чемпіони з Філадельфії (13 перемог – 3 поразки), за ними ув’язалася “Лейкерс”, “Даллас” і “Бостон”. До Різдва лідер залишився тим самим, другим йшов “Бостон”, а ось на третє місце вельми несподівано вийшли “першопрохідці” з Портленда, що потіснили “озерних”!
В “Трейл Блейзерс” перший сезон проводив Клайд Дрекслер – майбутня суперзірка НБА, але в цей час гру команди визначав аж ніяк не він: лідерами клубу були захисник Джим Паксон, потужний форвард Майкл Томпсон і форвард Келвін Нетті.
До кінця січня ситуація в лідируючій групі змінилася: “Філадельфія” несподівано програла 9 матчів після Різдва і відкотилася на 2-е місце (29 перемог – 14 поразок), а на перше вийшов “Бостон” (35-9), який в січні здобув 11 вікторій при одній поразці. “Портленд” очікувано здувся, а 3-4-е місця в турнірній таблиці займали записної аутсайдер “Юта”, де блискуче грав після повернення до ладу снайпер Едріан Дентлі (28-16), і “Лейкерс” (27-16).
Не дуже вдала гра “озерних” в першій половині чемпіонату була викликана не тільки відходом Норма Ніксона, а й відсутністю в складі Меджика Джонсон, який пропустив весь грудень через травму пальця руки.
До середини березня ситуація в лідируючій групі знову відбулися зміни: “Селтікс”, як і раніше, йшли на першому місці (49-16), “озерні” вийшли на своє законне друге (43-22), а недалеко від них маячили “76-ті” ( 41-24) та “Нікс” Бернарда Кінга і Білла Картрайта (40-25).
В результаті регулярний чемпіонат 1983/84 року впевнено виграв “Бостон”, здобувши 62 перемоги, істотно відірвавшись від тих, хто прийшов до фінішу другими “Лейкерс” (54-28). Тим ні менш, такий блискучий результат аж ніяк не гарантував “кельтів” автоматичної перемоги в плей-офф. Після приходу в клуб Ларрі Берда “Бостон” дуже впевнено проводив чемпіонат (за винятком минулого сезону), виграючи його три роки поспіль (у 1980-1982 рр.), Але в фінал вийшов лише раз, та й то дивом. До того ж в особистих зустрічах з головними конкурентами “Селтікс” в цьому сезоні зовсім не блищали: програли обидві гри “Лейкерс” і виграли лише два матчі з 6 ігор з “Філадельфією”.
“Сіксерс” вдалося фінішувати третіми у своїй конференції, але 52 перемоги після тріумфального сезону-83 – дуже низький результат. Склад у команди не змінився, тренер був той же, лідери не отримували серйозних травм (Мелоун пропустив 11 матчів, а решта і того менше), Мелоун і Тоні були в розквіті баскетбольних сил, та й Доктор Джей ще не був занадто старий, але все як-то поламалося в команді після Нового року. Але регулярний чемпіонат і плей-офф – різні речі і навряд чи хтось сумнівався, що “76-е” дійдуть, принаймні, до фіналу конференції.
На Заході, незважаючи на досить слабкий виступ “Лейкерс”, їх конкуренти провели регулярний чемпіонат ще гірше: найближчі переслідувачі “озерних” здобули 48 перемог ( “Портленд”) і 45 перемог ( “Юта”). Обидві команди давним-давно не домагалися успіхів в постсезоні, а “джазмени” і зовсім за всі роки існування клубу (з сезону 1974/75) жодного разу не виходили в плей-офф, тому було важко представити шо вони зможуть скласти конкуренцію зоряному “Лос-Анджелесу”.
Можна сказати, що в цьому році в Західній конференції був один явний лідер, 2 явних аутсайдера ( “Х’юстон” і “Сан-Дієго”) і суцільні середняки – 9 команд цілком вписуються в цю категорію. Торішні конкуренти “озерних” – “Сан-Антоніо” і “Фінікс” вибули з числа лідерів конференції: з “Санс” пішов Денніс Джонсон, а ось падіння “шпор”, схоже, було пов’язано з тренерської чехардою і внутрішнім безладом в команді, що призвело до 10-го місця в конференції (37-45)!
27-річний “кельтський король” Ларрі Берд отримав свій перший приз MVP, набираючи в середньому 24,2 очка і 10,1 підбору за гру. Білл Сіммонс стверджував, що прогрес Берда в цьому сезоні був пов’язаний з відходом з клубу Ріка Робі – товариша по чарці Ларрі. Мовляв, як тільки того обміняли – так Берд і став MVP. Насправді це збіг. Після відходу Робі статистика Берда не так вже й сильно змінилася, а от результати команди покращилися в порівнянні з минулим роком – позначився прихід нового тренера і Д.Джонсон. З огляду на, що всі основні команди-конкуренти виступили не дуже вдало, суперників у лідера “Бостона” у боротьбі за приз MVP просто не було.
Другим за Бердом в голосуванні на найціннішого гравця став легкий форвард “Нью-Йорка” Бернард Кінг, який провів свій найкращий сезон в НБА (сьомий за рахунком), набираючи в середньому 26,3 очка за гру (з відсотком влучань 57!). У двох іграх поспіль він зумів записати на свій рахунок по 50 очок. Тим ні менш, кращий результат сезону серед бомбардирів виявився на рахунку не Кінга, а зовсім забутого нині Первіса Шорта з “Голден Стейт” – 57 очок!
Плей-офф на Сході
У першому раунді плей-офф Східної конференції відбулася найгучніша сенсація року: чемпіон з Філадельфії ганебно вилетів від середняка “Нью-Джерсі” (45-37), програвши в п’яти іграх (в цьому році перше коло став гратися до 3-х перемог) . “Сіксерс” невиразно провели регулярний чемпіонат, а закінчили його ще гірше. Зрозуміло, якби “Філадельфія” поступилася з оновленим “Бостону”, але програти вельми середнього колективу, який не має жодної великої зірки – це явний перебір! Надалі “Нетс” в півфіналі конференції поступиться “Мілоукі” в шести іграх, ніж та підтвердить, що перемога над “Філадельфією” відбулася не стільки через гру самого “Нью-Джерсі”, скільки через слабкість “Сіксерс”.
У наступному сезоні чемпіон-1983 стрепенеться і дійде до фіналу конференції, але це вже будуть конвульсії вмираючого – оживе клуб лише в наступному столітті, коли Аллен Айверсон витягне його до фіналу.
“Детройт” Айзеї Томаса і “Нью-Йорк” Бернарда Кінга влаштували в 1 колі славну битву. Команди провели сезон приблизно на одному рівні, тому “Пістонс” були лише формальним фаворитом. У п’ятому вирішальному матчі ніхто не хотів поступатися, і питання про переможця було вирішене тільки в овертаймі: 127: 123 – на користь “Нью-Йорка”. “Нікс” змогли перемогти в цій грі багато в чому за рахунок бенефісу Кінга, який набрав 44 очки (17 влучень з 26 кидків!). Бернард виглядав в цій серії дійсно як король ліги, набираючи 42,6 бала в середньому за гру!
Цього року переможці дивізіонів починали плей-офф нарівні з іншими командами – з 1 раунду. Переможець регулярного чемпіонату “Бостон” другий рік поспіль зустрівся з “Вашингтоном” і знову зустрів серйозний опір з боку суперника (рахунок 3: 1 не повною мірою відображає запеклу боротьбу в цій серії). Столичний центровий Джефф Руланд в цьому році проводив свій найкращий сезон в НБА і в серії з “кельтами” затьмарив всіх бостонських зірок (24 очка в середньому за матч).
У наступному колі “Бостон” вийшов на “Нью-Йорк” і цю серію баскетбольні вболівальники пам’ятають досі. Я думаю, що не через ігри команд як такої, а тому, що в цій семіматчевую серії з’ясовували стосунки дві суперзірки, які претендували на титул “імператора всія НБА”: володар призу MVP Ларрі Берд і Бернард Кінг – другий в опитуванні на найціннішого гравця сезону. “Кельтський король” проти “короля Нью-Йорка”! – Ця вивіска підійшла б і фіналу.
“Селтікс” досить впевнено виграли дві домашні гри (Берд набрав 37 очок у другій зустрічі), але в Нью-Йорку поступилися обидва матчі (в четвертій грі на рахунку Кінга 43 бали). У п’ятому поєдинку 30 очок Кінга анітрохи не завадили “кельтів” розгромити “Нью-Йорк” в Бостоні (121: 99), але в шостій грі в гостях “Селтікс” (грали без Денніса Джонсона) не змогли завершити серію, незважаючи на чудову гру свого лідера: на 35 очок Берда Кінг відповів своїми 44. в результаті “Нікс” виграли шостий поєдинок з різницею в 2 очки. Вирішальний сьомий матч серії не надто вдався: в цій грі “Бостон” переміг дуже впевнено, а Ларрі Берд показав усім, хто тут дійсно король: він набрав 39 очок проти 24-х у Кінга.
В цілому, я б не сказав, що у “Нікс” були реальні шанси пройти “Селтікс”: в Бостоні “чоботарі” не змогли нав’язати серйозну боротьбу господарям ні в одному з матчів, а без цього про перемогу над фаворитом годі було й мріяти.
Фінал Східної конференції перетворився в солодку помсту “Бостону” за минулорічне приниження від “оленів” з Мілуокі. У першому матчі вони розгромили суперника, в другому впевнено перемогли, в третьому – в Мілоукі – фактично вирішили питання про переможця серії. Правда, їм не вдалося завершити фінал “бубликом”, але в п’ятій грі на майданчику “Селтікс” все було скінчено: 4: 1. Як і вся команда, Ларрі Берд теж реабілітувався за минулорічну ганьбу (в цьому році він набирав 27,4 очка в середньому за матч в серії проти 18,7 очка в 1983-му).
Плей-офф на Заході
Суперник “Бостона” по фіналу – “Лейкерс” дійшли до вирішальних матчів з меншими проблемами. Навіть без травмованого Джамала Уїлкса і практично без допомоги теж нездорового Скотта в першому колі був розгромлений “Канзас-Сіті” (3: 0). У півфіналі конференції Брайан Скотт грав, а ось Вілкс вийшов на паркет тільки в п’ятому матчі серії. Тим ні менш, “Даллас” Роландо Блекмана і Марка Агвайра був пройдений теж вельми впевнено (4: 1), а в трьох переможних іграх “озерним” вдалося влаштувати розгром суперника.
Правда, фінал Заходу з “Фініксом” вийшов не таким простим, як можна було очікувати. Після втрати Денніса Джонсона “сонячні” виступили в чемпіонаті відверто слабо, здобувши всього 41 перемогу, хоча й без Джонсона їх склад виглядав вельми солідно: Уолтер Девіс, Моріс Лукас, Ларрі Ненс, Джеймс Едвардс, та ще й ветеран Пол Уестфол на лавці .. З огляду на наявність таких хлопців, особливо дивуватися вдалому виступу “Санс” в плей-офф не доводиться. “Фінікс” практично повторили шлях “Х’юстона” в 1981 році, вибиваючи одного фаворита за іншим. У першому раунді вони здолали у впертій боротьбі “Портленд” (3: 2), а в півфіналі – “Юту” (4: 2).
Перші дві гри у себе вдома в фіналі конференції “Лейкерс” виграли без будь-яких проблем, хоча вони знову виступали не в ідеальному складі: Вілкс хоч і виходив на майданчик у всіх іграх серії, але грав дуже мало. Неможливість Джамала грати після травми на колишньому рівні привела до тренерським експериментам: місце Уїлкса в основі зайняв не Уорті (його формальний наступник по амплуа легкого форварда), а Макгі. Пет Райлі вирішив випускати Уорти з лави замість потужного форварда Рембіса. На місці атакуючого захисника в старті в плей-офф став виходити вічний запасний Майкл Купер, а не новачок Байрон Скотт, хоча в регулярному чемпіонаті в стартовій п’ятірці більшу частину сезону грав саме Скотт (ймовірно, ця заміна стала результатом травми Брайана в постсезоні).
Незважаючи на такий експериментальний склад, “Лейкерс” вельми впевнено розбиралися з “Санс” протягом перших чотирьох поєдинків. Хоча в третьому матчі серії в гостях сталася невелика осічка ( “Лос-Анджелес” поступився в овертаймі), в четвертій зустрічі в Фініксі гості без особливих проблем перемогли. Їм залишалося лише оформити вихід в фінал у себе на паркеті, але “Лейкерс” зіткнулися із затятим небажанням суперника відправлятися у відпустку. “Фінікс” видав блискучу гру в “Форумі”: весь матч гості вели в рахунку, відображаючи всі спроби господарів переломити хід зустрічі, і зуміли дотиснути “Лейкерс” в самій кінцівці, коли різниця в рахунку скоротилася всього до одного очка (підсумковий рахунок 126: 121).
Повторилася історія минулого року, коли “Лос-Анджелес” у фіналі конференції не зумів обіграти “Сан-Антоніо” в п’ятій домашній грі, і “озерним” довелося закривати серію на майданчику суперника. “Шпор” вони здолали рік тому з великими труднощами – точно також вийшло і з “Фініксом”: за 1.17 до кінця шостої зустрічі рахунок був рівним, але в час, що залишився спрацювала двійка Карім-Меджік, і “Лейкерс” виграли 99:97.
В останній грі Пет Райлі поставив в старт Джеймса Уорті замість Макгі. Чи то ця заміна спрацювала, чи то “озерні” більш серйозно поставилися до захисту проти “сонячних”, але розкидані лідерам “Фінікса” вони не дали. У попередній – п’ятій грі п’ятеро баскетболістів “Санс” набрали 20 і більше очок! Зараз же в атаці у “сонячних” виконували соло тільки Девіс і Лукас, чиїх зусиль для перемоги не вистачило.
У серії з “Лейкерс” проявили себе з найкращої сторони три гравці “Фінікса”: Девіс, Лукас і Ненс. Для 29-річного захисника Уолтера Девіса цей плей-офф виявився кращим в його кар’єрі (24,9 очка в середньому за матч), а в фіналі Заходу на його рахунку 34 бали в третьому поєдинку, 27 і 26 очок – в п’ятому і шостому. Ветеран Моріс Лукас в фіналі Заходу ніби повернувся в кращі для себе дні переможного для його “Портленда” плей-офф 1977 року: на його рахунку більше 20 очок в середньому за гру за останні чотири матчі серії. Потужний форвард Ларрі Ненс в свій третій сезон в лізі в серії з “Лейкерс” нарешті блиснув результативною грою: 29 очок набрав у другій зустрічі, 23 – у третій, 27 – в четвертій і 25 – в п’ятому матчі.
Текст Юрія Язовськіх
Під першим номером було обрано Юїнга. Драфт проходив у Нью-Йорку і за іронією долі драфт-лотерею виграли менеджери Нью-Йорк Нікс. Він став першим драфтом НБА, на якому застосовано “драфтову лотерею”. 23 команди впродовж семи раундів вибрали 162 гравців.
За Вілланову тоді бігали нинішній помічник тренера Міннесоти Ед Пінкі та Двейн МакКлейн. І якщо Пінкі хоч пограв років 10, то МакКлейн після року в Індіїні поїхав до Європи і більше в НБА не грав. Хоча саме його протистояння з Юїнгом було родзинкою фіналу. Але Пінкі забив більше – МВП фіналу отримав він.
