Кишеньковий злодій та Оленівська

Як тільки я зайшов в вагон, я побачив очі цих двох. Кишенькові злодії 95%. Демонстративно поклав телефон в дальню від них кишеню та застібнув кишеню (куртки) на кнопку. Боковим зором побачив, як він почав працювати. Руки складені в ліктях. На лікті правої руки щось вісить (припустимо олімпійка), ліва вільна. Через олімпійку не видно  що робить ліва. Розстібав кишеню на куртці у жінки мого віку. Ідіотизм ситуації, що не знаєш що робити і як діяти. Єдине що прийшло в голову – підійти і сказати на вухо щоб цього не робив.

 

Він дві станції дякував (!!!) що я не наробив галасу. Я запитав чи не пробував працювати – каже, що не виходить. Називав своє заняття роботою.  Намагався зачепити струни про Божу кару – не боїться він Бога.

 

Я вийшов на Тараса Шевченка, бо кинув там машину, через 8-бальні пробки.  На душі було огидно. Досі відчуваю, що ця справа була зроблена наполовину. Можливо, хтось із моїх фб-френдів порадить як краще всього було вдіяти.

 

А потім був доволі короткий шлях від метро до машини по Оленівській. Між Кирилівською (колишня Фрунзе) та Костянтинівською з”явилось 4 (!!!) кафе, паби, піццерії, забігаловки. А поруч ще й сквер, де робочий клас святкував кінець робочого тижня.

 

Є таке враження, що географію цієї місцини розкрутила Розетка. На її місці, до речі, відкрили чудесне “Сільпо”. Сільпо ніколи не стане гастрономом – воно краще за гастроном.

 

Єдиний плюс в тому вечері були абрикоси. Їх запах та краса цвітіння зачаровують.

 

До речі, наслідки тієї 8-бальної пробки відчувались о 20-30 (!!!). Я тягнувся з Електриків. Московський міст вмер, а з нею і Теліги.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *