Не знаю чи бачив Сергій Анатолійович матч з Бенфікою, але не виключаю, що саме гра улюбленої команди його “добила”. Парамона знав з моментів шкільних походів на хокей в Палаці спорту. Ми ще й жили поруч – часто повертались додому в одному трамваї. Не розумів його поведінку поки Гєна Кирик вже на Мельникова 42 не пояснив суть життя цієї людини. Потім, працюючи в спортивній журналістиці, я зрозумів, що таких, як Парамон – кілька десятків. Його знали всі, усі тикали, навіть діти 10-річні ще до культури так званих маскотів. І до того, як Парамона зробили суперфаном.
Те, що він Сергій Анатолійович, я дізнався коли ми їхали в Одесу на чемпіонський матч з Біпою. Президент клубу Зураб Хромаєв запропонував нам купити 20 квитків на поїзд. Поруч стояв Парамон і сказав: “Двадцять один”. В поїзді він травив байки. Йому далеко було до Юри-Пєті чи Сухаря, але реально цікаво.
Парамона знали в усій Україні. В екс-радянських відомішими за нього були Вінні, Орден, Сом.
Вперше фана Тато я “зафіксував” в 2006 коли отримував візу на ЧС з футболу під німецьким консульством. Він був дуже галасливим, привертав увагу і всіх вчив життю. Хто б знав, що через місяць я з ним повертатимусь в Берлін до родичів “по вписці” разом з Кельну та Гамбургу в автобусах Україна Футбол Інтернешнл. А “лежали” ми в ногах Парамона, який нам ще бутерброди носив.
Тато разів з 5 розповів, що він більше їздить ніж Парамон і все таке))
До речі, в тих поїздках я двічі на матчах зустрічав в туалеті Боцмана і Парамона. Уявляєте: Німеччина, стоїшь в туалеті, і праворуч Парамон, ліворуч – Боцман. Або навпаки.
Потім все життя я звертався до Сергія Анатолійовича на Ви. Безмірно поважаю за любов до київського спорту.
Завтра його ховатимуть. Цим займатиметься… Тато. Якого хлопці ще пару днів тому зустріли в Португалії на виїзді на Бенфіку.