Сезон НБА 1983/84. Частина 1

У наступаючому сезоні список головних фаворитів абсолютно не змінився в порівнянні з останніми чемпіонатами. Титул повинен був дістатися комусь із “великої трійки”: “Філадельфії”, “Лейкерс” або “Селтікс”. Чинний чемпіон з Філадельфії в міжсезоння зберіг свій переможний склад, “Бостон” посилився, а ось каліфорнійці понесли істотну втрату.

З “Лос-Анджелеса” пішов Норм Ніксон – один з “чотирьох мушкетерів”, що визначали гру команди в останні чотири роки. Норм пішов за власною ініціативою. Вічно незадоволений своїм становищем в команді (він вважав себе не менш сильним гравцем, ніж Меджік, але завжди залишався на другому плані), Ніксон перед самим початком чемпіонату попросив обміну. Менеджмент клубу не став умовляти його залишитися – в результаті Норм відправився в “Сан-Дієго”, а до “Лейкерс” приєднався новачок Байрон Скотт, обраний “Кліпперс” на драфті під високим четвертим номером. Скотт в першому ж сезоні показав, що може стати гравцем дуже високого рівня, але повноцінно замінити знаходиться на піку кар’єри Ніксона поки був не в змозі.

Зганьбившись торік, “Селтікс” провели заміну на тренерському містку: за штурвал став новий тренер –  потомствений “кельт” Кей Сі Джонс, який пропрацював багато років асистентом головного тренера в “Бостоні”. Сталося і посилення складу: замість ветерана Арчібальда, який пішов догравати в “Мілуокі”, до складу “Селтікс” влився 29-річний повний сил Денніс Джонсон з “Фінікса”.

Драфт-83 не вніс жодних змін в розстановку сил в лізі. Хоча провалив минулий сезон “Х’юстон” вибрав під першим номером майбутнього “короля” Ральфа Семпсона, його прихід не сильно вплинув на результати “Рокетс”. Команда злила минулий чемпіонат, щоб отримати Семпсона і продовжила це захоплююче для менеджменту заняття в поточному сезоні, мріючи вибрати на драфті-84 ще одну потенційну суперзірку (яких в наступному році очікували з надлишком).

Після закінчення місяця з початку чемпіонату утворилася група лідерів: першими йшли чемпіони з Філадельфії (13 перемог – 3 поразки), за ними ув’язалася “Лейкерс”, “Даллас” і “Бостон”. До Різдва лідер залишився тим самим, другим йшов “Бостон”, а ось на третє місце вельми несподівано вийшли “першопрохідці” з Портленда, що потіснили “озерних”!

В “Трейл Блейзерс” перший сезон проводив Клайд Дрекслер – майбутня суперзірка НБА, але в цей час гру команди визначав аж ніяк не він: лідерами клубу були захисник Джим Паксон, потужний форвард Майкл Томпсон і форвард Келвін Нетті.

До кінця січня ситуація в лідируючій групі змінилася: “Філадельфія” несподівано програла 9 матчів після Різдва і відкотилася на 2-е місце (29 перемог – 14 поразок), а на перше вийшов “Бостон” (35-9), який в січні здобув 11 вікторій при одній поразці. “Портленд” очікувано здувся, а 3-4-е місця в турнірній таблиці займали записної аутсайдер “Юта”, де блискуче грав після повернення до ладу снайпер Едріан Дентлі (28-16), і “Лейкерс” (27-16).

Не дуже вдала гра “озерних” в першій половині чемпіонату була викликана не тільки відходом Норма Ніксона, а й відсутністю в складі Меджика Джонсон, який пропустив весь грудень через травму пальця руки.

До середини березня ситуація в лідируючій групі знову відбулися зміни: “Селтікс”, як і раніше, йшли на першому місці (49-16), “озерні” вийшли на своє законне друге (43-22), а недалеко від них маячили “76-ті” ( 41-24) та “Нікс” Бернарда Кінга і Білла Картрайта (40-25).

В результаті регулярний чемпіонат 1983/84 року впевнено виграв “Бостон”, здобувши 62 перемоги, істотно відірвавшись від тих, хто прийшов до фінішу другими “Лейкерс” (54-28). Тим ні менш, такий блискучий результат аж ніяк не гарантував “кельтів” автоматичної перемоги в плей-офф. Після приходу в клуб Ларрі Берда “Бостон” дуже впевнено проводив чемпіонат (за винятком минулого сезону), виграючи його три роки поспіль (у 1980-1982 рр.), Але в фінал вийшов лише раз, та й то дивом. До того ж в особистих зустрічах з головними конкурентами “Селтікс” в цьому сезоні зовсім не блищали: програли обидві гри “Лейкерс” і виграли лише два матчі з 6 ігор з “Філадельфією”.

“Сіксерс” вдалося фінішувати третіми у своїй конференції, але 52 перемоги після тріумфального сезону-83 – дуже низький результат. Склад у команди не змінився, тренер був той же, лідери не отримували серйозних травм (Мелоун пропустив 11 матчів, а решта і того менше), Мелоун і Тоні були в розквіті баскетбольних сил, та й Доктор Джей ще не був занадто старий, але все як-то поламалося в команді після Нового року. Але регулярний чемпіонат і плей-офф – різні речі і навряд чи хтось сумнівався, що “76-е” дійдуть, принаймні, до фіналу конференції.

На Заході, незважаючи на досить слабкий виступ “Лейкерс”, їх конкуренти провели регулярний чемпіонат ще гірше: найближчі переслідувачі “озерних” здобули 48 перемог ( “Портленд”) і 45 перемог ( “Юта”). Обидві команди давним-давно не домагалися успіхів в постсезоні, а “джазмени” і зовсім за всі роки існування клубу (з сезону 1974/75) жодного разу не виходили в плей-офф, тому було важко представити шо вони зможуть скласти конкуренцію зоряному “Лос-Анджелесу”.

Можна сказати, що в цьому році в Західній конференції був один явний лідер, 2 явних аутсайдера ( “Х’юстон” і “Сан-Дієго”) і суцільні середняки – 9 команд цілком вписуються в цю категорію. Торішні конкуренти “озерних” – “Сан-Антоніо” і “Фінікс” вибули з числа лідерів конференції: з “Санс” пішов Денніс Джонсон, а ось падіння “шпор”, схоже, було пов’язано з тренерської чехардою і внутрішнім безладом в команді, що призвело до 10-го місця в конференції (37-45)!

27-річний “кельтський король” Ларрі Берд отримав свій перший приз MVP, набираючи в середньому 24,2 очка і 10,1 підбору за гру. Білл Сіммонс стверджував, що прогрес Берда в цьому сезоні був пов’язаний з відходом з клубу Ріка Робі – товариша по чарці Ларрі. Мовляв, як тільки того обміняли – так Берд і став MVP. Насправді це збіг. Після відходу Робі статистика Берда не так вже й сильно змінилася, а от результати команди покращилися в порівнянні з минулим роком – позначився прихід нового тренера і Д.Джонсон. З огляду на, що всі основні команди-конкуренти виступили не дуже вдало, суперників у лідера “Бостона” у боротьбі за приз MVP просто не було.

Другим за Бердом в голосуванні на найціннішого гравця став легкий форвард “Нью-Йорка” Бернард Кінг, який провів свій найкращий сезон в НБА (сьомий за рахунком), набираючи в середньому 26,3 очка за гру (з відсотком влучань 57!). У двох іграх поспіль він зумів записати на свій рахунок по 50 очок. Тим ні менш, кращий результат сезону серед бомбардирів виявився на рахунку не Кінга, а зовсім забутого нині Первіса Шорта з “Голден Стейт” – 57 очок!

Плей-офф на Сході

У першому раунді плей-офф Східної конференції відбулася найгучніша сенсація року: чемпіон з Філадельфії ганебно вилетів від середняка “Нью-Джерсі” (45-37), програвши в п’яти іграх (в цьому році перше коло став гратися до 3-х перемог) . “Сіксерс” невиразно провели регулярний чемпіонат, а закінчили його ще гірше. Зрозуміло, якби “Філадельфія” поступилася з оновленим “Бостону”, але програти вельми середнього колективу, який не має жодної великої зірки – це явний перебір! Надалі “Нетс” в півфіналі конференції поступиться “Мілоукі” в шести іграх, ніж та підтвердить, що перемога над “Філадельфією” відбулася не стільки через гру самого “Нью-Джерсі”, скільки через слабкість “Сіксерс”.

У наступному сезоні чемпіон-1983 стрепенеться і дійде до фіналу конференції, але це вже будуть конвульсії вмираючого – оживе клуб лише в наступному столітті, коли Аллен Айверсон витягне його до фіналу.

“Детройт” Айзеї Томаса і “Нью-Йорк” Бернарда Кінга влаштували в 1 колі славну битву. Команди провели сезон приблизно на одному рівні, тому “Пістонс” були лише формальним фаворитом. У п’ятому вирішальному матчі ніхто не хотів поступатися, і питання про переможця було вирішене тільки в овертаймі: 127: 123 – на користь “Нью-Йорка”. “Нікс” змогли перемогти в цій грі багато в чому за рахунок бенефісу Кінга, який набрав 44 очки (17 влучень з 26 кидків!). Бернард виглядав в цій серії дійсно як король ліги, набираючи 42,6 бала в середньому за гру!

Цього року переможці дивізіонів починали плей-офф нарівні з іншими командами – з 1 раунду. Переможець регулярного чемпіонату “Бостон” другий рік поспіль зустрівся з “Вашингтоном” і знову зустрів серйозний опір з боку суперника (рахунок 3: 1 не повною мірою відображає запеклу боротьбу в цій серії). Столичний центровий Джефф Руланд в цьому році проводив свій найкращий сезон в НБА і в серії з “кельтами” затьмарив всіх бостонських зірок (24 очка в середньому за матч).

У наступному колі “Бостон” вийшов на “Нью-Йорк” і цю серію баскетбольні вболівальники пам’ятають досі. Я думаю, що не через ігри команд як такої, а тому, що в цій семіматчевую серії з’ясовували стосунки дві суперзірки, які претендували на титул “імператора всія НБА”: володар призу MVP Ларрі Берд і Бернард Кінг – другий в опитуванні на найціннішого гравця сезону. “Кельтський король” проти “короля Нью-Йорка”! – Ця вивіска підійшла б і фіналу.

“Селтікс” досить впевнено виграли дві домашні гри (Берд набрав 37 очок у другій зустрічі), але в Нью-Йорку поступилися обидва матчі (в четвертій грі на рахунку Кінга 43 бали). У п’ятому поєдинку 30 очок Кінга анітрохи не завадили “кельтів” розгромити “Нью-Йорк” в Бостоні (121: 99), але в шостій грі в гостях “Селтікс” (грали без Денніса Джонсона) не змогли завершити серію, незважаючи на чудову гру свого лідера: на 35 очок Берда Кінг відповів своїми 44. в результаті “Нікс” виграли шостий поєдинок з різницею в 2 очки. Вирішальний сьомий матч серії не надто вдався: в цій грі “Бостон” переміг дуже впевнено, а Ларрі Берд показав усім, хто тут дійсно король: він набрав 39 очок проти 24-х у Кінга.

В цілому, я б не сказав, що у “Нікс” були реальні шанси пройти “Селтікс”: в Бостоні “чоботарі” не змогли нав’язати серйозну боротьбу господарям ні в одному з матчів, а без цього про перемогу над фаворитом годі було й мріяти.

Фінал Східної конференції перетворився в солодку помсту “Бостону” за минулорічне приниження від “оленів” з Мілуокі. У першому матчі вони розгромили суперника, в другому впевнено перемогли, в третьому – в Мілоукі – фактично вирішили питання про переможця серії. Правда, їм не вдалося завершити фінал “бубликом”, але в п’ятій грі на майданчику “Селтікс” все було скінчено: 4: 1. Як і вся команда, Ларрі Берд теж реабілітувався за минулорічну ганьбу (в цьому році він набирав 27,4 очка в середньому за матч в серії проти 18,7 очка в 1983-му).

Плей-офф на Заході

Суперник “Бостона” по фіналу – “Лейкерс” дійшли до вирішальних матчів з меншими проблемами. Навіть без травмованого Джамала Уїлкса і практично без допомоги теж нездорового Скотта в першому колі був розгромлений “Канзас-Сіті” (3: 0). У півфіналі конференції Брайан Скотт грав, а ось Вілкс вийшов на паркет тільки в п’ятому матчі серії. Тим ні менш, “Даллас” Роландо Блекмана і Марка Агвайра був пройдений теж вельми впевнено (4: 1), а в трьох переможних іграх “озерним” вдалося влаштувати розгром суперника.

Правда, фінал Заходу з “Фініксом” вийшов не таким простим, як можна було очікувати. Після втрати Денніса Джонсона “сонячні” виступили в чемпіонаті відверто слабо, здобувши всього 41 перемогу, хоча й без Джонсона їх склад виглядав вельми солідно: Уолтер Девіс, Моріс Лукас, Ларрі Ненс, Джеймс Едвардс, та ще й ветеран Пол Уестфол на лавці .. З огляду на наявність таких хлопців, особливо дивуватися вдалому виступу “Санс” в плей-офф не доводиться. “Фінікс” практично повторили шлях “Х’юстона” в 1981 році, вибиваючи одного фаворита за іншим. У першому раунді вони здолали у впертій боротьбі “Портленд” (3: 2), а в півфіналі – “Юту” (4: 2).

Перші дві гри у себе вдома в фіналі конференції “Лейкерс” виграли без будь-яких проблем, хоча вони знову виступали не в ідеальному складі: Вілкс хоч і виходив на майданчик у всіх іграх серії, але грав дуже мало. Неможливість Джамала грати після травми на колишньому рівні привела до тренерським експериментам: місце Уїлкса в основі зайняв не Уорті (його формальний наступник по амплуа легкого форварда), а Макгі. Пет Райлі вирішив випускати Уорти з лави замість потужного форварда Рембіса. На місці атакуючого захисника в старті в плей-офф став виходити вічний запасний Майкл Купер, а не новачок Байрон Скотт, хоча в регулярному чемпіонаті в стартовій п’ятірці більшу частину сезону грав саме Скотт (ймовірно, ця заміна стала результатом травми Брайана в постсезоні).

Незважаючи на такий експериментальний склад, “Лейкерс” вельми впевнено розбиралися з “Санс” протягом перших чотирьох поєдинків. Хоча в третьому матчі серії в гостях сталася невелика осічка ( “Лос-Анджелес” поступився в овертаймі), в четвертій зустрічі в Фініксі гості без особливих проблем перемогли. Їм залишалося лише оформити вихід в фінал у себе на паркеті, але “Лейкерс” зіткнулися із затятим небажанням суперника відправлятися у відпустку. “Фінікс” видав блискучу гру в “Форумі”: весь матч гості вели в рахунку, відображаючи всі спроби господарів переломити хід зустрічі, і зуміли дотиснути “Лейкерс” в самій кінцівці, коли різниця в рахунку скоротилася всього до одного очка (підсумковий рахунок 126: 121).

Повторилася історія минулого року, коли “Лос-Анджелес” у фіналі конференції не зумів обіграти “Сан-Антоніо” в п’ятій домашній грі, і “озерним” довелося закривати серію на майданчику суперника. “Шпор” вони здолали рік тому з великими труднощами – точно також вийшло і з “Фініксом”: за 1.17 до кінця шостої зустрічі рахунок був рівним, але в час, що залишився спрацювала двійка Карім-Меджік, і “Лейкерс” виграли 99:97.

В останній грі Пет Райлі поставив в старт Джеймса Уорті замість Макгі. Чи то ця заміна спрацювала, чи то “озерні” більш серйозно поставилися до захисту проти “сонячних”, але розкидані лідерам “Фінікса” вони не дали. У попередній – п’ятій грі п’ятеро баскетболістів “Санс” набрали 20 і більше очок! Зараз же в атаці у “сонячних” виконували соло тільки Девіс і Лукас, чиїх зусиль для перемоги не вистачило.

У серії з “Лейкерс” проявили себе з найкращої сторони три гравці “Фінікса”: Девіс, Лукас і Ненс. Для 29-річного захисника Уолтера Девіса цей плей-офф виявився кращим в його кар’єрі (24,9 очка в середньому за матч), а в фіналі Заходу на його рахунку 34 бали в третьому поєдинку, 27 і 26 очок – в п’ятому і шостому. Ветеран Моріс Лукас в фіналі Заходу ніби повернувся в кращі для себе дні переможного для його “Портленда” плей-офф 1977 року: на його рахунку більше 20 очок в середньому за гру за останні чотири матчі серії. Потужний форвард Ларрі Ненс в свій третій сезон в лізі в серії з “Лейкерс” нарешті блиснув результативною грою: 29 очок набрав у другій зустрічі, 23 – у третій, 27 – в четвертій і 25 – в п’ятому матчі.

 

Текст Юрія Язовськіх

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *