Спогади про Швецію. Частина друга. Істад – Крістіанстад – озеро – Крістіанстад – Борос

Паром прибув в Істад, і прогноз Макса, що це маленьке містечко «в полі» практично виправдався. Там живе 17 тисяч, і, фактично, це місто-порт, куди ще ходить залізниця. Але ми, романтики-автостопники, були впевнені, що доїдемо за добу на другу гру…

Насправді, шансів уїхати з Істада нас було мізер. Там ні фури ввечері не їздять, ні траси поруч. Місто на 15 тисяч населення із трьома десятками вулиць.

 

Якщо проводити паралель з Україною – уявіть, що ви іноземець з Австралії, без знання специфіки доріг і Вам треба з Овідіополя дістатися стопом в Кропивницький. Ймовірніше за все це можна було б зробити в три ходи – Чорноморськ – Одеса – Умань –  Кропивницький.  Не знаю до сих пір чи пощастило нам, чи ні, але нас підібрали молоді польські емігранти з Крістіанстаду і повезли в своє містечко. Навіщо – ми до сих пір не розуміємо. Тобто замість того щоб їхати на 11 годин (північно-східний напрямок) ми дьорнули на 16 (північно-західний). Ми розуміли майже все про що Арек, Ярек та Дарек говорили польською і сумніви Ярека, що це була погана ідея, нам передалися. Це була наша перша п’ятниця в Швеції і ми прозріли скільки там п’яної молоді в центрі міста. В якості подяки полякам ми подарували їм пляшку горілки, ще одну Макс розбив. Горілка була з перцем, пили без закусі. Треш був серйозний. Макс і два поляки зовсім сп’яніли. Одному навіть було погано.

Ми весь вечір ходили центром міста. Там все як має бути в Європі – ратуша, площа-ринок, кебаби чи хот-доги на колесах. Поляки кілька годин думали що із нами робити, і, в підсумку, ми поїхали на дачу одного із них. Але ключів у нього не було. Ми знов спали під відкритим небом, а поляки… в машині. При чому один головою на кермі, сигналячи десь години 4. Ще й з увімкнутими фарами.

Десь о 6-й ранку я почув слово курва раз двісті. Чув як приїхав якийсь мужик, певно зі служби евакуації, чи чогось подібного. Бо акумулятор сів.

Зараз згадалося як ми їхали по дорозі 180 км/годину, я на задньому сидінні між п’яним українцем і поляком, а спереду теж добре випивші поляки, один з яких поставив музику на максимум і голова просто розривалася.

Я був більш-менш тверезий, бо з горла горілку то не про мене. Думав про те яка ідіотська може бути смерть у «Вольво» з п’яними поляками…

 

Поляки звалили, і те поле, куди ми приїхали вночі, виявилося берегом чудесного озера. Але ми його в темряві не бачили. На будиночку балоном було написано латинкою: «Граніца там де ми». Переклад, думаю, буде зайвий.

Ми пішли в найближчі будинки, які виявились в кількох кілометрах. Один дядя виніс атлас Швеції, коли побачив нашу ксеру. І показав як нам добиратися до Боросу.

Як не крути, нам треба було добиратися в Крістіанстад назад. Як і в багатьох автостопах перед цим, ми робили фатальну помилку – давали завезти себе в місто. Цікаво, що ні автовокзал, ні залізничний не функціонували. Там все було закинуто. Чи це мені зараз так здається.

Потім ми зібралися з духом, пройшли через все місто, вийшли на автостраду, і з певними інтервалами застопили старог і дуже перепуганого діда, жіночку під 60 та одного лисого дядька, який нас дуже далеко завіз в потрібному напрямку. Двоє останніх їздили свого часу автостопом. Мужик стопив свого часу, при чому, здається, в штатах.

До Боросу залишався останній марш-кидок, і на другу гру, щоб нам встигнути, потрібно було чудо. Але воно не відбулося.

В той день була гра національної збірної з футболу Швеції проти Сан-Маріно і повз нас проїхав автобус місцевої національної збірної. Ми як раз проходили повз маленьке містечко чи село, і люди так махали своїй збірній руками, ніби це Юрій Гагарін після польоту 12 квітня 1961. Добре пам’ятаю що біля вікна сидів Хенрік Ларсон із своєю знаменитою зачіскою.

В один чи два етапи після ночівлі біля траси ми добралися до Боросу – вже не пам’ятаю. Але готель збірної знайшли дуже швидко, і коли під нього підійшли… зустріли Геннадія Защука. Погтім довгих десять років Геннадій Сергійович на багатьох пресухах згадував: «Ваня та Максим, які прийшли в Швецію пішки». Ввечері нас чекала гра, яка майже нічого не вирішувала)))

Важливо відзначити, що Макс вніс багато важливих уточнень, які я вирішив винести в окрему третю частину.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *