За мову до кінця

7. По обстоятельствам – за обставинами.

6. Пустельник – пустынник, отшельник, пустынножитель.

5.  рычаг – a) важіль, б) підойма

4. Роскошь – розкіш

3. облагораживание – облагороджування

2. чуга́йстер (нема рос. відповідника) — фантастичний образ української демонології; у фольклорі — не зовсім виразний, постає як високий «лісовий чоловік», зодягнутий у білий одяг; нагадує лісовика, полісуна; за іншими версіями, заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено»; навіяний віруваннями в чародійство і перевертнів; найпоширенішим цей образ був на Гуцульщині, де він нібито ловить лісових нявок і поїдає їх, проте до людей ставиться доброзичливо; не випадковим є збіг слів га́йстер (лелека) ічуга́йстер; чугайстра ще витлумачують як нічну й земну іпостась гайстра; перший — охоронець дому, другий — охоронець людини далеко від дому. Одна з найдавніших згадок в українській літературі у Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.

  1. Стелька – устілка. З цього слова почався цей доволі цікавий для мене експеримент. Через місяць народилася сторінка на моєму сайті.

0. Як я колись обіцяв, започатковую рубрику “За мову до кінця”. Сюди потраплятимуть слова, які я не зміг перекласти в голові в певний час не знайшлися, або викликали сумнів, що це русизм. Також сюди публікуватимуться слова в перекладі, коли не знаєш перекладу. При чому не обов”язково рос-укр, а й у зворотньому напрямку. Цікаво, що першим таким словом було “чугайстер”, яке взагалі немає перекладу на жодну мову світу, і в словнику, наприклад, Грінченка, нема.

Про отамана Галаку

Побував на могилі Отамана Галаки. Село Пилипча при самому біларуському кордоні – пісок, хати з мурого бревна, лукашенківське тб – і няма українського.

Поруч із кладовищем “розкуркулена” хата онучки зв’язкового Отамана Галаки – Ніни Пилипович. Її дід Дмитро, коли у селі були кацапи, співав одну пісню. Добре співав, на всі свої органні груди. Коли кацапи йшли – співав іншої, і хлопці в радіусі кількох км були “в курсє дєла”.

Всього, за підрахунками Геннадія Іванущенка, на півночі Лівобережної України діяло кілька сотень партизанських загонів чисельністю до 40 тис осіб. Із зв’язковими, сестрами-жалібницями, інтендантами і проч. у війну проти Лєніна-Сталіна було втягнуто не менше півмільйона людей.

А тепер увага: яка була максимальна кількість загонів офіцера НКВД СССР Сідора Ковпака? 7 тис осіб. Але шо ж. Аби провокувати мадяр на масові убивства цивільних – більше й не треба.

Провокували ці нелюди і в Пилипчі. Тільки хреста їм ніхто не поставив. І не поставлять. Бо комуністи. А комуністів у хаті Ніни Пилипович усі старі називали просто – “сабакі”.

– Пабачив на вуліце сабаку, дак пашоу чераз Маврін садок, шоб із ним не вітацца, – цитує Ніна одного з родичів.

А коли весною 2014-го на могилу Галаки прийшло до сотні молодих людей, дід Воробей 95-ти років, сказав (а він був двоюрідним небожем Отамана):

– Ну всьо, раз ідуць на магілу Галаки, значиць будє война.

Будє, діду, будє…

Взято зі сторінки https://www.facebook.com/rostyslav.martynyuk?pnref=story

Цікаво, що існує версія, що в могилі лежить не Галака, а інша людина, і що сам отаман похований в Городні.

ОУНівці. Михайло Сорока та Катерина Зарицька

Сорока Михайло Михайлович народився 27 березня 1911 року.
З 60-ти прожитих літ був ув’язнений — 34 роки, учасник повстань у Воркуті й Кінгірі.
З 32 років подружнього життя разом були – 4 місяці.
Разом із дружиною відбули ув’язнення – 59 років.
19-літня мати скупала первістка сльозою: уже 2 місяці як вона вдова, а Михась – сиротина… Та природа старалася посміхатися: дала йому красу, розум, голос. Хлопчик учився в українській, потім у чеській гімназії; закінчив архітектурний факультет Празької політехніки. Став членом Проводу ОУН.
9 січня 1937 року його арештували й ув’язнили. У буцегарні Михайло Сорока зустрів кохану – теж ув’язнену Катерину – доньку видатного математика Мирона Зарицького. Михайло співав у церковному хорі при тюремній капличці, а Катруся ходила туди на богослужіння. У них обох попереду був п’ятирічний термін ув’язнення «за націоналістичну діяльність». Перемовлятися між собою в каплиці політичним заборонялося, тому розмовляли лише їхні очі. А посередником між їхніми серцями був душпастир Тарнавецький, через якого Катруся й Михайло листувалися.
Після звільнення з в’язниці Катерина та Михайло 5 листопада 1939 року взяли шлюб у церкві Св. Юра. Настали щасливі дні їхнього подружнього життя. Михайло вступив до Львівського університету на математичний факультет, відвідував мистецькі курси. Цілих чотири місяці вони насолоджувалися життям.
22 березня «визволителі» постукали в їхній дім, щоб Катрусю «викликати на розмову». Михайло заступився за дружину, тому і його арештували. Так «націоналіста» відправили до 2-ої Львівської тюрми, а «націоналістку» – у «Бригідки». Там і народився у Катрусі Богдан Сорока (нині — відомий художник-графік). Михайло довідався про народження сина у Воркуті. Він мріяв почути перший крик свого сина й побачити усміх своєї коханої дружини, встелити ложе щасливої матері квітами й прихилити до них безхмарне небо, але попереду було 34 (!) роки концтаборів. М.Сорока став організатором руху спротиву в’язнів «ОУН-Північ», одним із головних завдань якого було моральне та фізичне збереження українців у таборах і поселеннях.
Навесні 1949 року М.Сорока повернувся до Львова, але його Катруся – член ОУН, організатор і керівник Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкова Романа Шухевича каралася в таборах. Уже в червні Михайло був схоплений органами НКВС просто на вулиці та засуджений «особым совещанием г.Москвы» на поселення в Красноярський край за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештували та звинуватили у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, яке за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечуваного жорстокого слідства (деякі в’язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримав знущань), М.Сороку засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
1954 року Сорока брав участь у Кінгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану».
Наше гасло – свобода
Для усього народа.
Ми не будем, не будем рабами
І не будем носити ярма.

Братня кров Воркути і Норильська,
Колими, Рудника, Кенґіра
Переповнила чашу насильства
І з’єднала усі лагера.

Тим, що впали за волю,
Ми клянемось сьогодні,
Що не будем, не будем рабами, –
Боротьбу доведем до кінця!

Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів.

Катерина ж несла свій хрест у Владимирській і Верхньо-Уральській тюрмах. Пряме листування з Михайлом було заборонене, тому вони спілкувалися через своїх батьків і сина Богдана. У в’язниці її примушували працювати в пральні й виводили на роботу дещо раніше. І ось, коли, підштовхувана сторожею, чоловіча теслярська бригада виходила на подвір’я перед третім тюремним корпусом, усі, немов за командою, піднімали очі. На вікно пральні, де стояла вона – сива висока мовчазна горда українська жінка. Вони знали, що така ж участь випала й на долю її чоловіка. Вони далеко один від одного, але вони завжди разом, у них була Голгофа – одна на двох. Й не перешкода їхній великій, святій любові тисячі кілометрів імперії.
І тоді всі в’язні салютували цій любові: одні знімали шапки, інші віддавали честь, взявши руку під дашок…
16 червня 1971 року Михайло Сорока на 34-у році свого ув’язнення помер. Його тіло привезли у лікарню, що знаходилася всього за кількасот метрів від табірної зони суворого режиму, куди перевели Катерину Зарицьку. Вона благала табірне начальство відпустити її, щоб попрощатися з чоловіковим тілом, але їй того не дозволили.
29 серпня 1986 року не стало й Катерини Зарицької.
28 вересня 1991 року з Мордовії перенесли в Україну прах Миколи Сороки. Нарешті вони зустрілися: у Львові, на Личакові під одним березовим хрестом…

Михайло Михайлович Сорока

Джерело http://uahistory.com/topics/famous_people/2486

 

ЄГора Фірсова попросили з БПП

Двоє моїх друзів (один фб, другий фб+реальний) протягом 10-ти днів заявили, що сходять із дистанції. Ще один боєць (товариш по сектору та фб) втомився після 1,5 років передової. Мочанов двічі потрапив в лікарню та виє.
 
Недарма я щойно виклав статтю про відпочинок. Баланс і ще раз баланс. Сім”я, робота, волонтерство/передова (ті, друзі, які ходять по судах та мітингах теж відносяться до цієї категорії), здоров”я/спорт, культура/відпочинок мають співіснувати в цьому будівництві. Будівництві громадянського суспільства і країни.
 
Влада, гроші ламають, знищують, перемелюють людину. Єгор пише про зраду солідарників та ударників. Для мене це не новина.
 
Коли в нас з”явиться перша біла партія чи блок – тоді ми і станемо Європою. Але депутати – люди із народу. І цих людей народжуємо ми. ВР це наше дзеркало.
 
Зміни завжди починай із себе.

Переключатись/відключатись від роботи – запорука щастя

Сьогодні (сб) мій телефон задзвонив о 8 ранку… Я вже привчив своїх замовників, що мені можна дзвонити 6 днів на тиждень, замість 5. Але пн, ср, пт з 13:00 я не беру слухавку бо тренуюсь, а потім їм. Приїжджаю додому і передзвонюю по всім пропущеним, і забув не місяць, а рік, коли працював до 18-00))) Дещо некомфортно, але я можу собі дозволити ходити на 17-00 в церкву. Поїхати в пн чи пт в інше місто і так далі. Глобальна задача на 2017 – все закрити на якомусь найманому працівникові (двох), бо зараз навіть до 2400$ білої зарплати на рік + його офісомісця ще працювати і працювати. Переключатись/відключатись від роботи – запорука щастя.

Для багатьох поезія приходить пізно

Нажаль, і я такий. Вчергове спливає “Всьому свій час”. Це означає, що якщо мінус Kiss FM, значить десь плюс.

Поезія плюс. Поезія бере до глибини душі вже тиждень. Дякую, Ліно Василівна, що перший український поет, хто влучив у серце – Ви. Перший подібний досвід складає враження на ставлення до цілого шару культури.

Боротьба із тероризмом через цивілізацію

Однозначно прогресивні мізки рухаються в центр Європи, Канаду, США, Австралію, Ізраїль, Китай (!) а не в Україну, Монголії, Пакістан, Індії. А п”яне бидло 1917 (за Бунінин) понароджувало не тільки Бабая з Моторолою, а й Путіна з Чуркіним, Бортко та Пореченковим.

Це бидло так закидало трупами дві третини Європи починаючи з 1918 року, що у самих цивілізованих європейців, здається, досі мокрі штани.

Бидло – це невід”ємна частина організму під назвою людство. Відрізати одну шосту сифілітичну частину просто не можна… Єдині ліки – цивілізація туземців. Насильна госпіталізація і лікування цивілізацією.

Це означає, що те, на що закривав очі Захід і сміявся тепер треба лікувати. І коштуватиме це ой як дорого. На один Раша тудей треба створювати 10 Антивата тудей. Ігілу треба давати в 10 разів більше коштів, щоб в Бельгії не було терактів.

Як би це банально не звучало – курдам треба купити цілий анклав (не географ, але це може бути частина двох нинішніх арабських стран).

Цивілізація наступатиме на Мордор через нас. Ми приречені стати цивілізованими перед росіянами. І до нас мільйонами (бо землі багато) поїдуть китайці, індуси, араби і наша задача – якумога швидше зайняти окопи. А окопи наші це мова та віра, яка була державною ще з часів рівноапостольного князя Володимира.

https://www.facebook.com/100009169530367/videos/1590031707979132/

Рухаємось в Європу

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1697825163799358&set=a.1402266260021918.1073741831.100007156724214&type=3&theaterПрогресиву пост. Крім мене ще 3 хлопців з нашої грядки тримають піст! Для мене це особливий показник. Ще один не постить, але із солідарності зі своєю мамою принципово не їв м”яса в перший тиждень! З нами на футболі в одному ряду весь матч двоє дівчат демонстративно обіймались. Таке враження, що надивившись сюжетів про Львів хотіли спеціально спровокувати 2 сектори хлопців, більшість яких ультраправі на агресію. Не вийшло.
Ну а потім було метро. Каюся, давно задумував книжку “Метролюди”. Фактично, проект закопано, бо я – автомобіліст. Але сьогодні це було 100% європейське метро. 2-3 гопи на 2 вагони це нормальна “статистична похибка”. Все, київське метро Абсолютно європейське. Вітаю.
Ну і на останок – не менш європейський заряд про Львів. На фото пішоходна, дуже модернова вулиця Леся Курбаса неделеко від Оперного. Що там було ще зовсім недавно тутhttp://www.3dmaps.com.ua/…/lvivskij-teatr-imeni-lesya-kurba… І у Львові ВЖЕ європейські дороги! Думаю, є міста єврозони, де дороги гірше ніж у Львові. Україна це Європа. Не крізь, але скоро буде крізь.

Руся

Тут було все інше. Інший «Кєнт», інша «Кола», інша вода, навіть огірки інші.

 

Певна ейфорія Романа розпочалася після першої зарплатні. Ще рік тому він – професійний талановитий хірург, якому врочили успішне майбутнє одразу два професори, мав “шабашити” на багатих клієнтах та інших чисто лікарняних підробітках. Від цього нудило більше ніж від запаху крові.

Життя дало Романові другий шанс – запрошення попрацювати на рік в Назарет було як ніколи вчасним. Іноді йому здавалось, що, професор придумав це все тільки заради нього одного, аби витащити зі стакану та майже десятку жіночих ліжок, які Роман встиг змінити після розлучення півроку тому.

 

Єдине, що могло його зупинити – донька. Зв’язок із нею, не зважаючи на обробку тещі та колись коханої дружини була сильніша ніж в «Білому братстві». Руся встояла. І після чергової прогулянки з морозивом її улюбленим Печерськом тільки пролунало жалібне: «Купи мені ліжечко з двох перших зарплат».

 

На ліжечко, і навіть не одне, вистачило з авансу… Дзвонити в Україну було шалено дорого. Робити було нічого, тому він строчив Русі листи. Майже кожні три дні.

 

Ліжечко вибирала особисто Романова мама, і Руся була на сьомому небі від щастя.

 

Зараз Роман не міг згадати які ще дрібниці крім косметики Мертвого моря замовляла Руся, але за півроку Роман зненавидів і Палестину і Ізраїль разом узяті. Набридло все – постійна спека, араби, відсутність звичної їжі, суворі закони, страшні жінки. Він скучив за борщем, смачною сметаною та навіть рибками.  Але більше за все він сумував за Русєю.

 

Так собі і обіцяв – поки заміж не вийде – виключити можливість бачитись рідше за 3 тижні.

 

Крім місяців, коли він, або вона їздили у відпустку, ця обіцянка про три тижні працювала. Руся давала пораду батькові із приводу кожної нової пасії, а вона – чергових претенденток на його серце.

Здається в цьому «змаганні» перемогла донька. В жовтні вона виходить заміж.

 

Після повернення з Ізраїлю Роман перейшов на червоне “Мальборо” – “Кєнт”, куплений в Україні, курити неможливо.