Голгофа

ГолгофаВ Чистий четвер зустрів маму свого похресника в нашому храмі. Потім зрозумів – не завжди легко бути щирим на каятті коли бачиш цього священника як мінімум 50 разів на рік… І хоч ми каємось перед Богом, все одно священники щось запам”ятовують. Виникає сором і так далі.
Після вона мене запитала, чи щось змінилося за 5 років, як я роблю сайт blyzhchedoboga.com.ua. Я думав що щось змінилося. Але після поїздки в Єрусалим (осінню – святі місця+футбол) зрозумів, що 5 років щотижневої роботи із сайтом і десятої частини не вартують 3-х днів в Єрусалимі. Дякую друзям та нашому сусіду по готелю Hadzi Ivan Jovanovic за багато цікавої інформації про Єрусалим та компанію в екскурсіях по цікавих і визначних місцях. Але голгофа… До і після її відвідин останні три дні посту відрізняються істотно.
Сумарно усвідомлення всього що тоді відбулося за перші 36 років життя не переважить усвідомлення, пережитого за останні 7 місяців.
Єрусалим – єдине місто на Землі куди можна їздити хоч щомісяця і знаходити нове. Не очима – так головою.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина

Побачив в друга фото13012775_1054417481299981_842736704999394753_n, почав шукати автора і… це була Ліна Костенко “Не треба думати мізерно”!

11 квітня в Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

5879356711 квітня в Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Оскільки дата прив’язнана до події, яка дійсно мала місце 11 квітня 1945 року, коли в’язні концтабору у Бухенвальді почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців – то її звісно варто відзначати. Але зважаючи на те, що на темі довгий час спекулював не менш фашистський радянський режим, який до всього мав нахабство включити Бухенвальд в систему своїх ГУЛАГівських концтаборів, то варто дещо розширити дію цього пошанування. Наприклад називати цю дату “Міжнародний день визволення в’язнів фашистських і комуністичних концтаборів”. І пошановувати в цей день пам’ять не лише вязнів гітлерівського режиму, але й в’язнів польських концтаборів заснованих другом Гітлера фашистом Пілсудським у 1934 році “Білі Сарни” і “Береза Картузька”, і головне в’язнів комуністичних концтаборів СРСР.

Хоча, можна й окремо встановити дату для пошанування жертв концтаборів (“Білі Сарни” і “Береза Картузька”) окупаційного режиму Другої Речі Посполитої на 17 червня. Адже саме цього дня у 1934 році розпорядженням ставленика Пілсудського, тодішнього президента Польщі Ігнація Мосцицького, було прийнято рішення про створення одних з найстрашніших в історії 20-го століття концтаборів “Білі Сарни” і “Береза Картузька”. В ті концтабори фашистський окупаційний для Західної України режим Пілсудського кидав не лише національно-свідому еліту українства, але й своїх політичних опонентів інших національностей. Проте, головний контингент концтаборів Пілсудського були саме національно-свідомі українці, серед яких майбутні засновник УПА Тарас Бульба-Боровець і головнокомандувач УПА Роман Шухевич.

І тим більше, варто окремо встановити дату Міжнародного дня визволення в’язнів комуністичних концтаборів, яку присвятити початку “Норильського повстання”, тобто 26 травня 1953 року. По-перше таким чином нагадаємо про мільйонні жертви злочинної сталінської системи концтаборів, а по-друге вшануємо пам’ять учасників Норильського повстання, які з середини розірвали шлунок сталінському звіру, що потім повторили кучмівському режиму у 2004 році, і януковицькому у 2013-2014рр.

Нова Україна – повинна починатися з нових визначень і термінів, а дерадянізація і декомунізація з очищення від традицій нав’язаних ідеологією в контексті “великої вітчимової перемоги”.

Взято з фб сторінки Миколи Ляховича 

11 квітня 1945 р. органи НКДБ заарештували весь греко-католицький єпископат

Йосип СліпийВзято з фб Тарас Муль
11 квітня 1945 р. органи НКДБ заарештували весь греко-католицький єпископат – митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Микиту Будку, Миколу Чарнецького, Григорія Хомишина, Івана Латишевського та багатьох інших священиків. Попри різні методи фізичного та морального тиску, глава УГКЦ відмовився підписати запропонований йому текст зізнання. Загалом допити митрополита Сліпого тривали 200 год., а єпископа Йоан Латишевський (Іван)Чарнецького – понад 400 год. Станом на 25 квітня 1945 р. лише в НКДБ у Львівській області перебувало у провадженні 27 кримінальних справ на 27 заарештованих духовних осіб та слухачів греко-католицьких навчальних закладів (серед них 20 священиків, 3 слухачів Львівської духовної академії і 4 семінаристів). З аналогічною інтенсивністю відбувалися арешти та слідчі дії стосовно греко-католицького духовенства й в інших областях. Всього під час квітневої хвилі НКДБ УРСР було ув’язнено 96 священнослужителів УГКЦ. Після цього було здійснено «самоліквідацію» УГКЦ

Страстний тиждень Марії Єгипетської

Дві важливі служби на цьому тижні: в ср ввечері Великий покаянний канон Андрія Критського (всі 4 частини) (стояння на честь Марії Єгипеської) та Акафіст до Пресвятої Богородиці (в пт ввечері). Тиждень називається преподобної Марії Єгипетської. Так співпало, що в 2016 шаноємо її двічі – в день її щорічного шанування (14.04) та 5-ту Неділю Великого посту.

Кишеньковий злодій та Оленівська

Як тільки я зайшов в вагон, я побачив очі цих двох. Кишенькові злодії 95%. Демонстративно поклав телефон в дальню від них кишеню та застібнув кишеню (куртки) на кнопку. Боковим зором побачив, як він почав працювати. Руки складені в ліктях. На лікті правої руки щось вісить (припустимо олімпійка), ліва вільна. Через олімпійку не видно  що робить ліва. Розстібав кишеню на куртці у жінки мого віку. Ідіотизм ситуації, що не знаєш що робити і як діяти. Єдине що прийшло в голову – підійти і сказати на вухо щоб цього не робив.

 

Він дві станції дякував (!!!) що я не наробив галасу. Я запитав чи не пробував працювати – каже, що не виходить. Називав своє заняття роботою.  Намагався зачепити струни про Божу кару – не боїться він Бога.

 

Я вийшов на Тараса Шевченка, бо кинув там машину, через 8-бальні пробки.  На душі було огидно. Досі відчуваю, що ця справа була зроблена наполовину. Можливо, хтось із моїх фб-френдів порадить як краще всього було вдіяти.

 

А потім був доволі короткий шлях від метро до машини по Оленівській. Між Кирилівською (колишня Фрунзе) та Костянтинівською з”явилось 4 (!!!) кафе, паби, піццерії, забігаловки. А поруч ще й сквер, де робочий клас святкував кінець робочого тижня.

 

Є таке враження, що географію цієї місцини розкрутила Розетка. На її місці, до речі, відкрили чудесне “Сільпо”. Сільпо ніколи не стане гастрономом – воно краще за гастроном.

 

Єдиний плюс в тому вечері були абрикоси. Їх запах та краса цвітіння зачаровують.

 

До речі, наслідки тієї 8-бальної пробки відчувались о 20-30 (!!!). Я тягнувся з Електриків. Московський міст вмер, а з нею і Теліги.

 

 

Абхазькі замальовки

Наш корабель щойно відплив. Хтось роз’їхався по готелях. Я  пішов вивчати місцину, поки Марічка радісно стрибаючи побігла в крамничку, отримавши євро на морозиво. Ліворуч ніби велетень, виринаючи із води, розляглася Піцунда. Колись тут була війна. Абхази ненавиділи грузинів. Грузини – абхазів.   Відтепер на берегах Чорного моря мир. В Киримли, Україні, Грузії вже не згадують про російського солдата. Та частина росіян, яка тепер називає себе кубанцями вважає нас братським народом, а ми, як не дивно – його. Колись все це узбережжя було Російською імперією, потім – Радянською. А зараз – чотири різні країни.
Не знаю що думає той вусатий дядько, певно він з Уралу чи Сибіру. Але, сподіваюсь, як той вчорашній дебіл із Костроми, який жив з нами в готелі у Кафут-кале.   Досі згадую його завивання на балконі про «яку країну просрали».

 

Толерантність. Толерантність. Ще і ще раз повторюю собі як мантру.

 

Малі хлопчаки ловили рибу на мідії прямо зі стін хвилерізу, куди ми причалили. Одразу згадались кафешки в Гурзуфі на хвилерізах, і що я досі так і не побував в Партеніті.

Шум швидкісної електрички на Цхалтубо примусив повернути мою голову. Марічка йшла із подарунком. Коли продавець дізнався, що тато Марічки із Києва, він разом із морозивом дав їй Шепсіхтарі у пляшечці 0,3.

 

  • Треба ввечері взяти із собою окуляри і попірнати, щоб переконатись, що Чорне море і досі фосфориться. Як в дитинстві.

Андрій Гаврилов про Москву

Inna Kholodkova

Сегодня в ленте проскочил пост Андрея Гаврилова, пианиста мирового уровня, первая премия на конкурсе им. Чайковского в неполных 19 лет (!!!), который покинул союз в 1985 году, после всякого рода перипетий и преследований со стороны чекистов. Не смогла отказать себе в удовольствии и прочитала его опус “Чайник, Фира и Андрей” (2011 год). И вот что под конец вычитала.
“Москва. Главное впечатление – Россия впала в «дурную бесконечность». Это, по-видимому, и есть ее «особый путь». Во всей ее мучительной истории тупо и механистично повторяются одни и те же циклы. Короткие «оживления», «оттепели» сменяются долгими мрачными периодами реакции, когда главным содержанием народной жизни становится ее, этой жизни, угнетательство и удушение. На ошибках никто не может и не хочет учиться. Современное русское общество топчется на месте, гниет и воспаляется. Но со свинцовым упрямством не желает посмотреть на само себя, собраться и подняться хотя бы на одну ступенечку. Россия не желает вернуться в бытие, предпочитая дурманить себя обновленными, до боли знакомыми прогнившими мифами.
Российское телевидение невозможно смотреть, потому что оно – без всяких метафор и гипербол – шабаш нечисти. У ВСЕХ его персонажей видны рожки, хвосты, рыльца, копыта. Жадные, тупые хари, красные червеобразные губы, загребущие руки, глаза ведьм и упырей. Эта нечисть особая, национальная, не с графики Гойи и не с полотен Босха. Постсоветско-гламурная. Упомянутая Достоевским в рассказе «Бобок» нравственная вонь заполнила все московское пространство. Ее источают и российские «политики», и «смехачи», и их обыдлевшая публика. Люди не живут, а функционируют в дурной бесконечности, как роботы. Роботы-сутенеры и роботы-проститутки. В воздухе висит, как топор, скотская страсть к наживе.
В современной России как бы нет мысли. Нет идеи. ЦАРСТВО ПУСТОТЫ. Мысли и идеи или уехали вместе с их носителями – или прожеваны и выхаркнуты, как ненужная жвачка. Говорить не с кем и не о чем. Чувства и реакции подавляющего большинства москвичей – на первобытном уровне. Люди заняты удовлетворением потребностей. Они легкомысленны, вульгарны и злы, как урки. Жизнь и боль других людей никого не тревожит. Любовь, забота, внимание, взаимоуважение, дружелюбие – покинули их реальность. Космический холод современных русских пробирает до костей. Скулы ломит от их наглости.
Ходил по Бульварному кольцу поздним вечером. Поглядывал в глаза гуляющих. Что я в них увидел? Одиночество, безысходность, дурман бессмысленного существования, безголовый риск жизнью. И близкую пьяную или наркотическую смерть…
Красивые женские обнаженные тела в витринах ночных диско московского центра. Шлюхи танцуют, зазывают. На их кукольных резиновых лицах – мертвые улыбки. Растягивают губы перед клиентом. Чтобы сожрать его, обглодать и выплюнуть из чрева и из памяти.
Образ построенной за последние десять лет новой Москвы удивительно соответствует ее содержанию. Это, конечно, не новый Лондон, не Париж, не Нью-Йорк и не Мадрид. Это все та же потемкинская деревня – синюха, напомаженная, покрытая дешевыми румянами. В кричащих вокзальных нарядах. Пошлость, мерзость, подделка везде и во всем – от главного храма-новодела, через новоделы-бульвары и до новоделов-небоскребов.
Уничтожены или изгажены последние романтические уголки старой Москвы, мой постоянный, во время прошлой жизни, источник вдохновения.
Архитектурная бездарность и наглость вызывали у меня физическую муку, к горлу подкатывала тошнота. Новая Москва – это воплощение бездарности, хамства и умственной отсталости разгулявшихся пацанов, дорвавшихся до власти! Города Москвы более нет. Диснейленд. Гуляй-поле. Воровская малина. Удручает обыдленная пассивная постсовковая масса и ее пастыри-паханы, но самое страшное явление в новой русской жизни – это заплывшая жиром, тупая, купленная на корню творческая интеллигенция, вытравившая в себе все человеческое в обмен на награды и «черный нал» от КГБ и воров в законе.
Всегда обижался на Рахманинова. В интервью американскому журналисту в тридцатых годах на вопрос, тоскуете ли Вы по России, он ответил: «России больше нет». До самого последнего времени я думал, что Рахманинов ошибался. И только в эти, последние, московские гастроли 2010 года, я понял – он был прав.
… Основная масса москвичей приспособилась к отсутствию атмосферы в мегаполисе. Им приятен гнилостный дух несвободы. Они не могут жить на свободе, на свежем ветру. Девятьсот лет самозакабаления и сто лет русского коммунизма не прошли даром. Освобожденных холопов тянет под кнут. Старых сидельцев – на нары. Неуехавших интеллигентов – на обтертые задницами табуретки, на кухни. Похихикать, выпить, анекдотцы потравить…”

Олег Пономар про кохання

Субботнее или опять о Любви)
(навеяно комментариями к пятничному).
Я искренне думаю, что смысл жизни в Любви. Потому что каждый, я думаю, про нее мечтает и ждет.
Даже, если ты циник и всегда говоришь, что Любви не существует..
Даже, если ты нищий, сидящий на ступеньках на вокзале..
Даже, если ты мультимиллиардер, плывущий по Средиземному Морю на самой дорогой яхте..
Все глубоко в душе мечтают испытать то чувство, когда при мысли о любимом человеке начинает колотиться сердце и потеть ладошки.
Все мечтают встретить своего человека. Человека, с которым можно говорить днями напролет.. Человека, с которым хотелось бы сутками не вылезать из-под одеяла..
Которому очень хочется принести завтрак в постель.. Смотреть фильмы, слушать музыку, ходить в кафе или на пляж.. Человека, который будет понимать тебя с полумысли.. Человека, с которым ты можешь быть самим собой и он будет тебя за это любить. А ты- его.
Когда ты встретишь своего человека и к вам придет большая Любовь, то ты сразу поймешь, что такое твой человек, твоя половинка. Вы будете очень похожи во многом. А в том, в чем не похожи, – вы будете дополнять друг друга.. Как карта игральная с зеркальным отображением.. Как будто кто-то очень могущественный и искуссный напильником долго выпиливал каждую его выпуклость под твою впадину (это я про характер))..
И даже, если ты жуткий интроверт и два часа общения с другими людьми делают из тебя выжатый лимон, – со своим человеком ты не будешь терять энергию совсем. А наоборот- ты будешь молодым, веселым и счастливым, с тонной энергии.. А где тогда берет энергию твоя половинка? Наверное- в Космосе.
Влюбленные люди- особенные. Они светятся Любовью. Они бросаются в глза, притягивают людей.. У них все получается.. Как будто Бог ведет их за руку и при этом снисходительно улыбается.
Я искренне желаю всем встретить свою Любовь. Испытать эти неземные чувства и эмоции.
Главное- не спешить, уметь терпеть и ждать. Этот приз нужно заслужить.
И обязательно- верить. Всегда и всю жизнь. Мне кажется я бы верил до последнего дня. Даже в сто лет, перед встречей с Богом, лежа на одре, – я бы верил, думал и мечтал..
Сейчас зайдет Она..