Кіпр, як лакмус нового світу

#світзмінюється настільки глобально, що я перший тиждень знаходився у щоці. В прямому сенсі у шоці. Уявіть, що Ви йдете додому нічним безпечним морозним парком, думаєте про завтрашній день, і тут вибухає дуже потужна петарда.

Все це сталося зі мною на Кіпрі у комплексі “Афродита”, який на фото.

Шок 1 – половина населення (не відпочиваючих, а населення) російськомовні! Там є російські школи, потужна діаспора, яка поглинула в собі… харків”ян (2 сім”ї), киргизів, туркменів, таджиків, башкирів, татар, казахів. Правда киргизи, туркмени та таджики вчать дітей і рідної мови. Говорять з ними рідною!

Шок 2 – лівосторонній рух.

Шок 3 – хтось погоджується вже 9 років жити 2 місяці літа, 8 – теплої весни (так говорять місцеві) і лише 2 – зими (смішної для наших зим). Тому в комплексі багато підстаркуватих мужиків з Великобританії, Німеччини, Норвегії, Швеції. Вони п’ють щодня! З жахом уявляю як воно жити, майже нічого не роблячи. Більшість місцевих заробляє на оренді апартаментів.

Шок 4 – куплена квартира “відбиваєтья” за 5 років. Можна купити другу, здавати вже дві, і т.д. Є власники 4-х квартир, які заробили таким чином.

Шок 5 – в квартирі знайшов книгу Діани Рубіної. Мозок дуже просив чтива і я читав єдине що знайшов… Як це стало бестселером – не вкладається в голову.

Зефірний тест

Піднімаю на курсах англійську з intermediate to upper intermediate. Сьогодні слухали аудіо про Стенфордський «Зефірний тест» — серія психологічних досліджень щодо відтермінованого задоволення, проведена в кінці 1960-х — на початку 1970-х років професором Стенфордського університету психологом Волтером Мішелем.

У цих дослідженнях дітям був запропонований вибір між однією нагородою за умови її негайного отримання або двома нагородами (іноді нагородою слугував зефір (маршмелоу), але частіше за все це було печиво чи кренделі), якщо дитина могла їх дочекатись протягом короткого періоду (приблизно 15 хвилин), під час якого тестер покидав кімнату, а потім повертався. У наступних дослідженнях, які тривали 40 років, було виявлено, що діти, які були в змозі чекати бажаних нагород, як правило, мали більше успіхів у житті. Це вимірювалось такими параметрами, як бали по тесту SAT, рівень освіти, індекс маси тіла та інші життєві досягнення.

Втриматись змогли 30% дітей, 70% – ні. Мені здається, це був тест на пасіонарність. Певно, у Скандинавії ці відсотки 20 на 80, а у Греції – 35 на 65. В Україні це 25-75.

АТОшника по дорозі? Безкоштовно

– Здравствуйте! Кирилловская!
– Добрий вечір. Сідайте.
– Не успел рукой махнуть – уже остановились.
– В таксі працював – миттєва реакція.
– У вас така гарна українська.
– Я до 22-х взагалі тільки російською говорив. Ось, до речі, мою, 24-ту школу проїжджаємо, вона, до речі, зі школи-лабораторії, яка більше всього спеціалізувалася на випускниках для Педінституту (фізика, в основному) зараз переформатувалася на школу із поглибленим вивченням російської мови та літератири. А потім я в Могилянку вступив.
– Я теж в перерві між ротаціями вирішив на українську переходити. Я сам з Конотопу. В нас там всі на суржику говорять.
– Знаю. Я у вас там по Сейму на байдарках сплавлявся.
– А де служите?
– Нова частина 3210 (номер, можливо переплутав). Зараз знов на Схід на півроку.
– Тут?
– Тут.
– Ви що! Сховайте гроші. З АТОшників гроші не беру.
– Дуже Вам дякую. Щасливо.

“Равнєніє” на Glovo

І знов післяфутбольна розмова 10 серпня. І тут просто до фонтану Палацу спорту, де ми пили пиво, приїхав кур’єр Glovo до сусідньої “компашки”. Тема розмови різко помінялася і в одного зі співрозмовників пролунало: “У нас бармен пішов працювати кур’єром в Glovo, отримує більше 20000” (трошки менше 800$). Стоїш з бутербродом в руці, а в голові крутиться ця цифра.

Це новий лакмусовий папірець для мене: після попередніх цифр зарплат в спортивній журналістиці 8500 та 12000, що було шоком “нижньої” планки в тебе шок “верхньої”. Перший раз я порівнював спортивного журналіста з касиром в супермаркеті. Саме тому мій колега, сильний фахівець з величезним кейсом контактів зі спортсменами, тренерами, менеджерами поїхав… збирати яблука в Хорватію! І от планка піднімається до 20000.

Так, це бізнес “на крові” – я завжди вважатиму водіїв мопедів на київських вулицях самогубцями, навіть якщо ми вийдемо на рівень водійської культури Берну чи Лозанни. Але є варіанти велосипедної доставки, і розвиток інфраструктури міста сприяє безпеці велосипедистів. Можливі і інші – піші, автомобілями.

Що саме цікаве – кур’єри вже двічі організовували протести за свої права (медична страховка, бонуси і т.п.) – певно, ця професія стане ще більш привабливою.

Скоро в нашу мову увійде нове слово гловери, так само, як колись увійшло гуглити.

Всесвітньо відомий скрипаль зі скрипкою Страдіварі за 40 хв зібрав 32$

Цій новині 12 років, але сьогодні зранку фб приніс її мені на океані своїх хвиль. Занурився глибше, знайшов те відео (воно в статті за лінком) . Відхожу від позитивного шоку. Знов подумую написати кілька коротких оповідань з серії метролюди. Ці люди особливі.

У експерименті, організованому газетою Вашингтон пост, який не зовсім звичайний для великого академічного музиканта, 12 січня 2007 року Белл одяг бейсболку і грав на скрипці Страдіварі інкогніто як вуличний музикант у вестибюлі станції метро «L’Enfant Plaza» у Вашингтоні, округ Колумбія.

Його 43-хвилинний виступ записувався на приховану камеру. З 1097 осіб, які пройшли повз нього, Белл зібрав $ 32,17 з 27 перехожих, тільки один з них впізнав його і лише на сімох він справив особливе враження. Цей експеримент був відображений у розгорнутому нарисі відомого журналіста Джина Вайнгартена, який розмірковує на основі цього прикладу про природу прекрасного і про його місце в житті сучасної людини. Вайнгартен отримав Пулітцерівську премію 2008 року (Pulitzer Prize for Feature Writing) за свої статті про експеримент.

 

Вашингтон пост опублікувала відео на YouTube і повнометражний документальний фільм «Знайти свій шлях: Вуличний музикант у документалістиці, хроніка досвіду Белла» (Find Your Way: A Busker’s Documentary, chronicled Bell’s experience).

Хеловін та Вишгород

Це був такий день, коли плани змінилися 7 разів. В підсумку мінус 2 дні народження, гуму перевдягав вчора, а не в пн. Поїхав на метро на футбол, щоб посидіти з друзями, в підсумку потрапив у Вишгород… в якості водія.

Якщо 14 лютого я називаю комерційним святом, то ще одна американська традиція, яка увійшла в наші оселі із Заходу, мені дуже не зрозуміла. Тисячі людей намагаються бути в тренді, рядяться на Хеловін, який святкуює чи не половина молоді, а наші власні подібні традиції ігноруються.

 

Певно, має бути поштовх не тільки від церкви та ентузіастів, щоб ми взимку ставили вертепи, колядували, засівали. Людям як мінімум раз на рік хочеться якогось “карнавалу”, костюмів, самовираження. Поки що Хеловін перемагає.

Центр міста вчора окупували костюмовані люди в не менших масштабах ніж його опанували італійці з іспанцями та мєнтами під час фінального матчу Євро 2012.

Сісти не було де, тому знов забігаловка, і знов таки американська забігаловка МакДональдс. Це не ревність до “них”, а питання слабкості власної “швидкої кухні”, або її відсутності.

Гамбургер в підсумку був залишений бомжам (знов-таки змінились обставини) і прийшлося їхати на метро додому, заходити в хату, щоб взяти ключі з іншої куртки і їхати в Вишгород. Мав виручити товариша, який неодноразово виручав мене.

Деякі його пригоди, якщо буде Божа ласка, я опосередковано розповім вам та решті світові через абсолютно вигаданих героїв. Наділивши їх певними рисами характеру мого товариша та його знайомої. Однозначно, це нетиповий випадок. Але про це не скоро, і в абсолютно інших персоналіях.

Ot Vinta не пустили в Польщу

В Польщу, де я познайомився з їхньої творчістю на фестивалі “Лемківська ватра” під Ждинею. Навіть за спільний стіл з ними потрапив завдяки комунікації моїх друзів (здається, Олі Годованець). Під час лемківських ватр, поїздок в Швецію та Італію, Чехію я знаю цю країну і народ добре. Навіть дуже добре. Моя викладачка з Могилянки там народила вже дитину (добре знаю її чоловіка). Ще двоє – працюють.
Не вдаючися в історію часів Козаччини, 1918, Пілсудського та років Світової війни, я бачив відношення поляків до українців під час свого власного життя.
Воно завжди було або позитивним, або нейтральним, але ніколи не було негативним. 360px-Ot-Vinta-2
Я добре пам”ятаю про розповіді мого кума про заробітки в Польщі, але це єдиний випадок негативного ставлення поляків до українців в новітній історії.
А потім приїзд в Київ фанів “Легії”… Тепер ця атака на ходу УГКЦ в Перемишлі. Заборона Ot Vinta на в”їзд в Польщу…
Однозначно, це результат чогось. Тільки чого? Якщо це результат роботи росіян, то за це завдання їм, однозначно, п”ятірка.

Світ змінюється

Cвіт змінився. Сподіваюсь, сьогодні це зрозуміли навіть ті англійці, які голосували за Брексіт. Євросоюз створювався в першу чергу заради колективної оборони! А викликів європейській обороні купа… Світ не буде таким як раніше. Зовсім скоро 1 рік технічного прогресу буде вартувати технічного прогресу століття, а ще через пару років і тисячоліття. Світ змінився.england-espiar-large_trans++2oUEflmHZZHjcYuvN_Gr-bVmXC2g6irFbtWDjolSHWg

Світ змінюється 2

Не знаю коли, і чи напишу колись про Іспанію-Францію. Але, однозначно, якщо вибирати з трьох країн – в Україні мені б жилося комфортніше. Через людей. Єдина європейська нація, де я був, що викликає більш-менш симпатію – голландці. Це важко описати словами. Внутрішне відчуття із глибокої підсвідомості.
Чесно, я не расист, але обкурені араби та негри у Франції (жінки демонстративно 7-8 трамвайних зупинок тримають свої сумочки за защібки) просто дратують. Підозрюю, що такого не було навіть в 90-ті на “знаменитому” одеському посКоті. В Іспанії з обкурками не так запущено. Але за доброзичливим “Hola” теж стоїть важкий-важкий погляд. А голоси в них грубі-грубі.
Європа, та й весь світ переживає не кращі часи. Хоча Європа викарабкається. Викарбкаємось і ми.
Ну і на останок – ще трошки зі #Світзмінюється
Пам”ятаєте кадри Космопорту з фільму “Гостя з майбутнього”? Для багатьох ці кадри здаються фантастичними. Я бачив подібне у двох аеропортах, а потім і в літаках подібне. Людей як в мурашнику, всі крізь біжать. Лунають сотні мов. З 200 пасажирів рейсів Амстердам – Барселона і назад, як мінімум 15 національностей. Японці, китайці, пакістанці, корейці, росіяни, українці, араби, поляки, латиноамериканці, африканці, англійці, німці, мексиканці, французи, італійці. Весь світ легко і просто подорожує, працює закордоном, вчиться.
А ми наполегливо стукаємо в ці двері. Військові прокурори, Коломойські, навіть Ахметови кануть в минуле. Цивілізація з будь-якого туземця зробить людину. Навіть із самого упоротого ватного азіата.