Сьогодні 86 років Ліні Костенко

Завдяки Сані Клименку потрапив на один “вечір” шанування творчості в одному технікумі. Закохався в її творчість безмежно. Серед моїх сучасників вона глиба, яких треба пошукати… Дивно, але навіть чітке місце в ієрархії моральних авторитетів – третя після патріарха Філарета та кардинала Гузара. При чому з великим відривом від інших відомих (і не дуже) українців- спортсменів Кличко, Бубки; співаків Ротару та Вакарчука; діджея Толі; полонених в Росії та героїв АТО. Ще раз повторюсь Ліна Василівна – Глиба. Таких поетес в нас не було з часів Лесі Українки. Або були, а їх закатували і творчості їх ми не побачили.

Львів. Березень 2016

Не можу згадати коли в останнє не потрапив на сектор. Ми самі винуваті що чекали “добухуючих”, що не пішли “чигірями”, і що не пішли під сектор за безкоштовними квитками, як наші побратими отримали о 19:50 (вони приїхали машиною).
Потім був сектор Карпат, де після пропущеного голу знаходитись було дуже важко морально і я з Кучером і його сином пішли до секторів Динамо.
Хоча вперше побачити наживо нашу трибуну на виїзді зі сторони було цікаво.
Півтора тайму ми ломились в сектор, але вперті стюарди нас так і не пустили. “Завдяки” цьому мені вдалося врятувати банер, який львів”яни з нижнього ярусу зірвали, коли з нижнього ярусу впав фаєр. Він потрапив дитині за комірець (ніколи не сідайте під трибунами, де на вас може щось прилетіти від ультрас навіть самого дружнього клубу). Якийсь 45-річний рудий чолов”яга його дуже міцно тримав, але в ту мить згадалось як Оля Годованець рятувала прапор країни з-під ніг “Беркуту” на Майдані, і я, фактично, пірнув за ним.
В підсумку мене витягнули за шкібари з сектору менти/мент, але вже із банером в руках. Наші ломанулись вниз на кузьму і почали ламати залізні грати ногами. З протилежного боку ці грати почали ламати кузьмічі. При чому їх вилетіло “валити киян” так багато, що Тосік хвилин 15 заздрив галицькій завзятості. За дитину був готовий підписатися цілий сектор.

Наші трохи відступили, коли я їм перекинув банер через грати. але в стані афекту вони так на мене кидались, що певно не розуміли, що я був у біло-синіх кольорах… Тоді наші заспокоїлись, а львів”яни не відступили і таки зламали паркан…
Прорвались. Бачив краєм ока два спаринги 1 на 1. Паралельно заспокоював той фланг, який був ближче до мене. Слова, що на секторі 50 азовців, і що вони можуть кинути гранату (що в голову не прийде заради розрулювання ситуації) заспокоїла чоловік 10)))
Потім, коли ми підспівували нашим пісням до нас звернувся мій ровесник Юра і розповів що сталося. Розстались друзями. Фаєр в дружньому місті це 100% наш косяк.
Хоча, можливо, на секторі відбувались такі самі провокації, як під ним (про всі перепитії перепалок із стюардами я говорити не буду). Але одного винного зі старших стюардів назвати можу – Микола Шевчук. Дуже великий % від того, що сталося – на його совісті.
При чому, те, що на стадіо щось буде відчувалось перед матчем: порожня парковка. Жодної машини. По ній ходять 4 мєнта із собакою (на що йдуть бюджетні кошти). Все це наповнює повітря негативною енергією.
Залізні кліткі-перекриття крізь. Це все так само гидотно, як емблема федерації футболу.
Добре, що перед цим зустрівся із двома колегами, з якими розвіртуалізувалися після знайомства в 13 і 15 році відповідно. Один волонтер з Донецька, який потрапив в чорні списки ДНР. Чекаю на закінчення війни і купу історій, які вже можна буде розповісти.

Ну і символічно, що зустрів фана “Карпат” Бороду. Здається, вперше за 16 років. Він ще із часів коли Урмас, Ломгот, Заєць, Бомбіні зменшували активність, а він з Юрою Маньяком (RIP), Шклєфом (RIP), Манолою (RIP), Москалем, Хорватом, Зайцем їздили. Точно не знаю, можливо він разом із Москалем та Юрою були серез засновників Грін Лайонс.
Зараз на костилях. “Айдар”, Щастя, град…
Дякувати Богу, що живий.
До речі, зустрівши Бороду, Гладіка, Баджо мені здавалось, що це дуже поганий знак. Виявилося, що не до поразки, а до не потрапляння на сектор.
Єдиний висновок – думати головою.

Сила духу

Позавчора вперше в житті подивився фільм Мартіна Скорсезе “Шалений бик” з Робертом де Ніро. Фільм багато хто називає таким, що входить в 10 найкращих за всю історію кінематографу. Сильно із цим не погоджуюсь. Бо той самий оскароносний фільм про бокс “Попелюшка”, або не менш оскароносний “Дівчинка на мільйон доларів” куди сильніші. Хоча не виключаю, що я мислю попсовими критеріями, а тут справжнє високе мистецтво.

Під ложечкою десь засосало. Захотілося назад в спорт. Не в спортивну журналістику. А в спорт.

В боксі є такий термін “наївся”. Відчуваю, що 5-річна пауза закінчилась (до боїв на Майдані я цікавився лише хокеєм та попсофутболом – Динамо, Ліга чемпіонів, Реал – Барселона.

Через народження дитини знов глибоко занурюватись як раніше я не зможу. Але 3-4 види спорту я б знов хотів відслідковувати глибше.

Не факт, що протягом року я подивлюся хоча б 10 годин боксу. Але ті, хто його люблять, люблять за силу духу. Вона буває не тільки в кіно (“Попелюшка” та “Шалений бик” зняті по реальних подіях).

У відео 5 хвилин двобою справжніх воїнів, і перемога більш тертого хлопця. За всіма голівудськими сценаріями.

Страшний суд

Щось мене відволікло від глибини слів сьогоднішньої проповіді. Але сенс був таким, що раніше люди знали день своєї смерті. Через це знаходились “розумники”, які запускали господарство, хату і все інше, бо за певний час мали померти.

Господь якось змінив це. З того часу ані люди не знають день своєї смерті (тільки святі), ані ангели не знають коли буде Страшний суд. А він буде. Страшний, бо змінити тим, хто потрапить в пекло, вже нічого не можна буде. А щоб туди не потрапити – треба менше грішити і ділом і думкою.

Чому я про це пишу? Бо сьогодні не просто м’ясопусна неділя (з пн по Пасху не можна їсти м’ясні страви), а ще й неділя про Страшний суд.

З минулого в майбутнє

Дивні відчуття… Фізично ми входимо в теплу фазу року. А підсвідомість підказує – скоро ми почнемо забувати все добре, що було у совку. Чудово, що цього доброго було напрочуд мало. Наприклад, “КІНО”. Але кліп показує, що треба рухатись в майбутнє.