Сезон НБА 1984/85

Згадки про сезон 1984/1985 хочу розпочати із матчу усіх зірок. Його повітряна величність Майкл Джордан в дуже консервативній тоді НБА потрапив до стартової п’ятірки Сходу. На відміну від ще одного зоряного новачка Хакіма Оладжювона.

Гервін
Гервін

Зате місця через повагу за вислугу років отримали Джуліус Ірвінг, Мозес Мелоун та Джордж Гервін. Останньому ніби влаштували прощальний матч із всезоряним уїк-ендом НБА. Цікаво, що під час матчу в нього сталася сутичка з Майклом

Барклі і Дрехслер

Джорданом, з яким… він через догравав останній сезон в Лізі у складі Чикаго.

Не потрапили на зоряний уїк-енд Клайд Дрехслер і Джеймс Барклі. Як і Ендрю Тоні, який разом з Барклі були сильніше в плей-офф ніж грали Ірвінг та Мелоун.

Нетт і Інгліш
Нетт і Інгліш

Сан-Антоніо Гервіна в першому раунді вилетів від Денвера на чолі із зоряними Алексом Інглішем та Келвіном Неттом. Далі Денвер вибив Юту, очолювану зоряним Едріоном Дентлі (Джон Стоктон тоді ще мало грав), але в фіналі Заходу, як і в 2020-му, були биті Лейкерс 4:1.

На Сході плей-офф подарував нам 2 епічні серії. Спочатку Бостон – Детройт 4:2, а потім – Бостон – Філадельфія 4:1. Цікаво, що в останній парі грало, аж 5 учасників All star

Тоні і МакХейл

Weekend, а ледь не кращими в своїх командах були Кевін Макхейл та Ендрю Тоні, які на все зоряний уїк-енд не поїхали.

Ну, а потім був фінал рівних суперників Бостон – Лейкерс, в якому трошки більше вдачі було у каліфорнійців 4:2. Замість слів як це було, кидаю лінк на канал, де більшість матчів плей-офф 1985 можна подивитись самостійно – https://www.youtube.com/watch?v=VFwKRvq9TF0&list=PLGh9iKMotdeUEvm7xvZVQO86uB0GxhQX5. Дуже рекомендую.

Карім

Кращим гравцем фінальної серії став Карім-Абдул Джабар.

 

Сезон НБА 1983/84. Частина 1

У наступаючому сезоні список головних фаворитів абсолютно не змінився в порівнянні з останніми чемпіонатами. Титул повинен був дістатися комусь із “великої трійки”: “Філадельфії”, “Лейкерс” або “Селтікс”. Чинний чемпіон з Філадельфії в міжсезоння зберіг свій переможний склад, “Бостон” посилився, а ось каліфорнійці понесли істотну втрату.

З “Лос-Анджелеса” пішов Норм Ніксон – один з “чотирьох мушкетерів”, що визначали гру команди в останні чотири роки. Норм пішов за власною ініціативою. Вічно незадоволений своїм становищем в команді (він вважав себе не менш сильним гравцем, ніж Меджік, але завжди залишався на другому плані), Ніксон перед самим початком чемпіонату попросив обміну. Менеджмент клубу не став умовляти його залишитися – в результаті Норм відправився в “Сан-Дієго”, а до “Лейкерс” приєднався новачок Байрон Скотт, обраний “Кліпперс” на драфті під високим четвертим номером. Скотт в першому ж сезоні показав, що може стати гравцем дуже високого рівня, але повноцінно замінити знаходиться на піку кар’єри Ніксона поки був не в змозі.

Зганьбившись торік, “Селтікс” провели заміну на тренерському містку: за штурвал став новий тренер –  потомствений “кельт” Кей Сі Джонс, який пропрацював багато років асистентом головного тренера в “Бостоні”. Сталося і посилення складу: замість ветерана Арчібальда, який пішов догравати в “Мілуокі”, до складу “Селтікс” влився 29-річний повний сил Денніс Джонсон з “Фінікса”.

Драфт-83 не вніс жодних змін в розстановку сил в лізі. Хоча провалив минулий сезон “Х’юстон” вибрав під першим номером майбутнього “короля” Ральфа Семпсона, його прихід не сильно вплинув на результати “Рокетс”. Команда злила минулий чемпіонат, щоб отримати Семпсона і продовжила це захоплююче для менеджменту заняття в поточному сезоні, мріючи вибрати на драфті-84 ще одну потенційну суперзірку (яких в наступному році очікували з надлишком).

Після закінчення місяця з початку чемпіонату утворилася група лідерів: першими йшли чемпіони з Філадельфії (13 перемог – 3 поразки), за ними ув’язалася “Лейкерс”, “Даллас” і “Бостон”. До Різдва лідер залишився тим самим, другим йшов “Бостон”, а ось на третє місце вельми несподівано вийшли “першопрохідці” з Портленда, що потіснили “озерних”!

В “Трейл Блейзерс” перший сезон проводив Клайд Дрекслер – майбутня суперзірка НБА, але в цей час гру команди визначав аж ніяк не він: лідерами клубу були захисник Джим Паксон, потужний форвард Майкл Томпсон і форвард Келвін Нетті.

До кінця січня ситуація в лідируючій групі змінилася: “Філадельфія” несподівано програла 9 матчів після Різдва і відкотилася на 2-е місце (29 перемог – 14 поразок), а на перше вийшов “Бостон” (35-9), який в січні здобув 11 вікторій при одній поразці. “Портленд” очікувано здувся, а 3-4-е місця в турнірній таблиці займали записної аутсайдер “Юта”, де блискуче грав після повернення до ладу снайпер Едріан Дентлі (28-16), і “Лейкерс” (27-16).

Не дуже вдала гра “озерних” в першій половині чемпіонату була викликана не тільки відходом Норма Ніксона, а й відсутністю в складі Меджика Джонсон, який пропустив весь грудень через травму пальця руки.

До середини березня ситуація в лідируючій групі знову відбулися зміни: “Селтікс”, як і раніше, йшли на першому місці (49-16), “озерні” вийшли на своє законне друге (43-22), а недалеко від них маячили “76-ті” ( 41-24) та “Нікс” Бернарда Кінга і Білла Картрайта (40-25).

В результаті регулярний чемпіонат 1983/84 року впевнено виграв “Бостон”, здобувши 62 перемоги, істотно відірвавшись від тих, хто прийшов до фінішу другими “Лейкерс” (54-28). Тим ні менш, такий блискучий результат аж ніяк не гарантував “кельтів” автоматичної перемоги в плей-офф. Після приходу в клуб Ларрі Берда “Бостон” дуже впевнено проводив чемпіонат (за винятком минулого сезону), виграючи його три роки поспіль (у 1980-1982 рр.), Але в фінал вийшов лише раз, та й то дивом. До того ж в особистих зустрічах з головними конкурентами “Селтікс” в цьому сезоні зовсім не блищали: програли обидві гри “Лейкерс” і виграли лише два матчі з 6 ігор з “Філадельфією”.

“Сіксерс” вдалося фінішувати третіми у своїй конференції, але 52 перемоги після тріумфального сезону-83 – дуже низький результат. Склад у команди не змінився, тренер був той же, лідери не отримували серйозних травм (Мелоун пропустив 11 матчів, а решта і того менше), Мелоун і Тоні були в розквіті баскетбольних сил, та й Доктор Джей ще не був занадто старий, але все як-то поламалося в команді після Нового року. Але регулярний чемпіонат і плей-офф – різні речі і навряд чи хтось сумнівався, що “76-е” дійдуть, принаймні, до фіналу конференції.

На Заході, незважаючи на досить слабкий виступ “Лейкерс”, їх конкуренти провели регулярний чемпіонат ще гірше: найближчі переслідувачі “озерних” здобули 48 перемог ( “Портленд”) і 45 перемог ( “Юта”). Обидві команди давним-давно не домагалися успіхів в постсезоні, а “джазмени” і зовсім за всі роки існування клубу (з сезону 1974/75) жодного разу не виходили в плей-офф, тому було важко представити шо вони зможуть скласти конкуренцію зоряному “Лос-Анджелесу”.

Можна сказати, що в цьому році в Західній конференції був один явний лідер, 2 явних аутсайдера ( “Х’юстон” і “Сан-Дієго”) і суцільні середняки – 9 команд цілком вписуються в цю категорію. Торішні конкуренти “озерних” – “Сан-Антоніо” і “Фінікс” вибули з числа лідерів конференції: з “Санс” пішов Денніс Джонсон, а ось падіння “шпор”, схоже, було пов’язано з тренерської чехардою і внутрішнім безладом в команді, що призвело до 10-го місця в конференції (37-45)!

27-річний “кельтський король” Ларрі Берд отримав свій перший приз MVP, набираючи в середньому 24,2 очка і 10,1 підбору за гру. Білл Сіммонс стверджував, що прогрес Берда в цьому сезоні був пов’язаний з відходом з клубу Ріка Робі – товариша по чарці Ларрі. Мовляв, як тільки того обміняли – так Берд і став MVP. Насправді це збіг. Після відходу Робі статистика Берда не так вже й сильно змінилася, а от результати команди покращилися в порівнянні з минулим роком – позначився прихід нового тренера і Д.Джонсон. З огляду на, що всі основні команди-конкуренти виступили не дуже вдало, суперників у лідера “Бостона” у боротьбі за приз MVP просто не було.

Другим за Бердом в голосуванні на найціннішого гравця став легкий форвард “Нью-Йорка” Бернард Кінг, який провів свій найкращий сезон в НБА (сьомий за рахунком), набираючи в середньому 26,3 очка за гру (з відсотком влучань 57!). У двох іграх поспіль він зумів записати на свій рахунок по 50 очок. Тим ні менш, кращий результат сезону серед бомбардирів виявився на рахунку не Кінга, а зовсім забутого нині Первіса Шорта з “Голден Стейт” – 57 очок!

Плей-офф на Сході

У першому раунді плей-офф Східної конференції відбулася найгучніша сенсація року: чемпіон з Філадельфії ганебно вилетів від середняка “Нью-Джерсі” (45-37), програвши в п’яти іграх (в цьому році перше коло став гратися до 3-х перемог) . “Сіксерс” невиразно провели регулярний чемпіонат, а закінчили його ще гірше. Зрозуміло, якби “Філадельфія” поступилася з оновленим “Бостону”, але програти вельми середнього колективу, який не має жодної великої зірки – це явний перебір! Надалі “Нетс” в півфіналі конференції поступиться “Мілоукі” в шести іграх, ніж та підтвердить, що перемога над “Філадельфією” відбулася не стільки через гру самого “Нью-Джерсі”, скільки через слабкість “Сіксерс”.

У наступному сезоні чемпіон-1983 стрепенеться і дійде до фіналу конференції, але це вже будуть конвульсії вмираючого – оживе клуб лише в наступному столітті, коли Аллен Айверсон витягне його до фіналу.

“Детройт” Айзеї Томаса і “Нью-Йорк” Бернарда Кінга влаштували в 1 колі славну битву. Команди провели сезон приблизно на одному рівні, тому “Пістонс” були лише формальним фаворитом. У п’ятому вирішальному матчі ніхто не хотів поступатися, і питання про переможця було вирішене тільки в овертаймі: 127: 123 – на користь “Нью-Йорка”. “Нікс” змогли перемогти в цій грі багато в чому за рахунок бенефісу Кінга, який набрав 44 очки (17 влучень з 26 кидків!). Бернард виглядав в цій серії дійсно як король ліги, набираючи 42,6 бала в середньому за гру!

Цього року переможці дивізіонів починали плей-офф нарівні з іншими командами – з 1 раунду. Переможець регулярного чемпіонату “Бостон” другий рік поспіль зустрівся з “Вашингтоном” і знову зустрів серйозний опір з боку суперника (рахунок 3: 1 не повною мірою відображає запеклу боротьбу в цій серії). Столичний центровий Джефф Руланд в цьому році проводив свій найкращий сезон в НБА і в серії з “кельтами” затьмарив всіх бостонських зірок (24 очка в середньому за матч).

У наступному колі “Бостон” вийшов на “Нью-Йорк” і цю серію баскетбольні вболівальники пам’ятають досі. Я думаю, що не через ігри команд як такої, а тому, що в цій семіматчевую серії з’ясовували стосунки дві суперзірки, які претендували на титул “імператора всія НБА”: володар призу MVP Ларрі Берд і Бернард Кінг – другий в опитуванні на найціннішого гравця сезону. “Кельтський король” проти “короля Нью-Йорка”! – Ця вивіска підійшла б і фіналу.

“Селтікс” досить впевнено виграли дві домашні гри (Берд набрав 37 очок у другій зустрічі), але в Нью-Йорку поступилися обидва матчі (в четвертій грі на рахунку Кінга 43 бали). У п’ятому поєдинку 30 очок Кінга анітрохи не завадили “кельтів” розгромити “Нью-Йорк” в Бостоні (121: 99), але в шостій грі в гостях “Селтікс” (грали без Денніса Джонсона) не змогли завершити серію, незважаючи на чудову гру свого лідера: на 35 очок Берда Кінг відповів своїми 44. в результаті “Нікс” виграли шостий поєдинок з різницею в 2 очки. Вирішальний сьомий матч серії не надто вдався: в цій грі “Бостон” переміг дуже впевнено, а Ларрі Берд показав усім, хто тут дійсно король: він набрав 39 очок проти 24-х у Кінга.

В цілому, я б не сказав, що у “Нікс” були реальні шанси пройти “Селтікс”: в Бостоні “чоботарі” не змогли нав’язати серйозну боротьбу господарям ні в одному з матчів, а без цього про перемогу над фаворитом годі було й мріяти.

Фінал Східної конференції перетворився в солодку помсту “Бостону” за минулорічне приниження від “оленів” з Мілуокі. У першому матчі вони розгромили суперника, в другому впевнено перемогли, в третьому – в Мілоукі – фактично вирішили питання про переможця серії. Правда, їм не вдалося завершити фінал “бубликом”, але в п’ятій грі на майданчику “Селтікс” все було скінчено: 4: 1. Як і вся команда, Ларрі Берд теж реабілітувався за минулорічну ганьбу (в цьому році він набирав 27,4 очка в середньому за матч в серії проти 18,7 очка в 1983-му).

Плей-офф на Заході

Суперник “Бостона” по фіналу – “Лейкерс” дійшли до вирішальних матчів з меншими проблемами. Навіть без травмованого Джамала Уїлкса і практично без допомоги теж нездорового Скотта в першому колі був розгромлений “Канзас-Сіті” (3: 0). У півфіналі конференції Брайан Скотт грав, а ось Вілкс вийшов на паркет тільки в п’ятому матчі серії. Тим ні менш, “Даллас” Роландо Блекмана і Марка Агвайра був пройдений теж вельми впевнено (4: 1), а в трьох переможних іграх “озерним” вдалося влаштувати розгром суперника.

Правда, фінал Заходу з “Фініксом” вийшов не таким простим, як можна було очікувати. Після втрати Денніса Джонсона “сонячні” виступили в чемпіонаті відверто слабо, здобувши всього 41 перемогу, хоча й без Джонсона їх склад виглядав вельми солідно: Уолтер Девіс, Моріс Лукас, Ларрі Ненс, Джеймс Едвардс, та ще й ветеран Пол Уестфол на лавці .. З огляду на наявність таких хлопців, особливо дивуватися вдалому виступу “Санс” в плей-офф не доводиться. “Фінікс” практично повторили шлях “Х’юстона” в 1981 році, вибиваючи одного фаворита за іншим. У першому раунді вони здолали у впертій боротьбі “Портленд” (3: 2), а в півфіналі – “Юту” (4: 2).

Перші дві гри у себе вдома в фіналі конференції “Лейкерс” виграли без будь-яких проблем, хоча вони знову виступали не в ідеальному складі: Вілкс хоч і виходив на майданчик у всіх іграх серії, але грав дуже мало. Неможливість Джамала грати після травми на колишньому рівні привела до тренерським експериментам: місце Уїлкса в основі зайняв не Уорті (його формальний наступник по амплуа легкого форварда), а Макгі. Пет Райлі вирішив випускати Уорти з лави замість потужного форварда Рембіса. На місці атакуючого захисника в старті в плей-офф став виходити вічний запасний Майкл Купер, а не новачок Байрон Скотт, хоча в регулярному чемпіонаті в стартовій п’ятірці більшу частину сезону грав саме Скотт (ймовірно, ця заміна стала результатом травми Брайана в постсезоні).

Незважаючи на такий експериментальний склад, “Лейкерс” вельми впевнено розбиралися з “Санс” протягом перших чотирьох поєдинків. Хоча в третьому матчі серії в гостях сталася невелика осічка ( “Лос-Анджелес” поступився в овертаймі), в четвертій зустрічі в Фініксі гості без особливих проблем перемогли. Їм залишалося лише оформити вихід в фінал у себе на паркеті, але “Лейкерс” зіткнулися із затятим небажанням суперника відправлятися у відпустку. “Фінікс” видав блискучу гру в “Форумі”: весь матч гості вели в рахунку, відображаючи всі спроби господарів переломити хід зустрічі, і зуміли дотиснути “Лейкерс” в самій кінцівці, коли різниця в рахунку скоротилася всього до одного очка (підсумковий рахунок 126: 121).

Повторилася історія минулого року, коли “Лос-Анджелес” у фіналі конференції не зумів обіграти “Сан-Антоніо” в п’ятій домашній грі, і “озерним” довелося закривати серію на майданчику суперника. “Шпор” вони здолали рік тому з великими труднощами – точно також вийшло і з “Фініксом”: за 1.17 до кінця шостої зустрічі рахунок був рівним, але в час, що залишився спрацювала двійка Карім-Меджік, і “Лейкерс” виграли 99:97.

В останній грі Пет Райлі поставив в старт Джеймса Уорті замість Макгі. Чи то ця заміна спрацювала, чи то “озерні” більш серйозно поставилися до захисту проти “сонячних”, але розкидані лідерам “Фінікса” вони не дали. У попередній – п’ятій грі п’ятеро баскетболістів “Санс” набрали 20 і більше очок! Зараз же в атаці у “сонячних” виконували соло тільки Девіс і Лукас, чиїх зусиль для перемоги не вистачило.

У серії з “Лейкерс” проявили себе з найкращої сторони три гравці “Фінікса”: Девіс, Лукас і Ненс. Для 29-річного захисника Уолтера Девіса цей плей-офф виявився кращим в його кар’єрі (24,9 очка в середньому за матч), а в фіналі Заходу на його рахунку 34 бали в третьому поєдинку, 27 і 26 очок – в п’ятому і шостому. Ветеран Моріс Лукас в фіналі Заходу ніби повернувся в кращі для себе дні переможного для його “Портленда” плей-офф 1977 року: на його рахунку більше 20 очок в середньому за гру за останні чотири матчі серії. Потужний форвард Ларрі Ненс в свій третій сезон в лізі в серії з “Лейкерс” нарешті блиснув результативною грою: 29 очок набрав у другій зустрічі, 23 – у третій, 27 – в четвертій і 25 – в п’ятому матчі.

 

Текст Юрія Язовськіх

Фінал 4-х NCАА та трафт НБА 1984

Родзинкою фіналу 4-х в 1984 стало протистояння “Х”юстону” Акіма Оладжувона та “Джорджтауну” Патріка Юїнга. Хто переміг – подивіться у відео.

 

«Х’юстон Рокетс» використав перший пік для вибору центрового Акіма Оладжувона, третьокурсника з Х’юстонського Університету.

Оладжувон, нігерієць за походженням, став другим іноземним гравцем обраним під першим номером, після Майкла Томпсона з Багамських островів 1978 року.

«Портленд Трейл Блейзерс» використав другий пік для вибору Сема Боуї з Університету Кентуккі.

«Чикаго Буллз» під третім піком вибрав гравця року NCAA Майкла Джордана з Університету Північної Кароліни. Джордан став Новачком Року, також його обрали до Другої символічної збірної НБА у своєму дебютному сезоні. Товариша по команді Джордана в Північній Кароліні, Сема Перкінса, обрали під четвертим номером «Даллас Маверікс».

Чарльза Барклі, третьокурсника з Університету Оберна, задрафтувала п’ятим «Філадельфія 76».

Оладжувон, Джордан та Барклі, разом з обраним під 16 номером, Джоном Стоктоном, стали членами Баскетбольного Залу слави імені Нейсміта. Вони також потрапили до списку 50 найвидатніших гравців в історії НБА, під час святкування 50-річчя ліги 1996 року. Майкл Джордан, Чарльз Барклі і Джон Стоктон стали чемпіонами Олімпіади-1992 у складі легендарної «Дрім тім».

Досягнення Оладжувона включають в себе дві перемоги в чемпіонаті НБА, два титули найціннішого гравця фіналу, титул Найціннішого гравця чемпіонату НБА, премія оборонний гравець року НБА, дванадцять разів входив до символічних збірних НБА, 12 разів обирався для участі в Матчі всіх зірок та дев’ять разів включався в символічну Оборонну збірну НБА.

Оладжувон — лідер НБА за кількістю блокшотів у регулярному чемпіонаті (3830).

Майкл Джордан, якого вважають найкращим гравцем в історії баскетболу, шість разів ставав чемпіоном НБА, п’ять разів визнавався MVP чемпіонату, 10 сезонів фінішував на першому місці за кількістю набраних очок, 14 разів обирався для участі у Матчі всіх зірок.

Барклі та Стоктон ніколи не вигравали чемпіонат НБА, але обидва завоювали численні нагороди та встановили безліч досягнень. Барклі виграв титул найціннішого гравця 1993 року, 11 разів входив до символічних збірних НБА і 11 разів обирався для участі у Матчі всіх зірок. Стоктон 11 разів включався в символічні збірні НБА, 10 разів обирався для участі у Матчі всіх зірок і 5 разів входив до символічної оборонної збірної НБА. Джон, віддавши 15806 передач, є лідером НБА за кількістю результативних передач та перехоплень.

Драфт 1984 вважають одним з найкращих в історії НБА, чотири гравці з тих, що брали участь в драфті, стали членами Залу Слави і сім гравців обиралися для участі у Матчі всіх зірок.

Поряд з тим, вибір Портлендом Сема Боуї під другим номером, вважають одним з найбільших провалів в історії драфтів НБА. Існує думка, що Блейзерс вибрали Боуї замість Майкла Джордана, бо вони вже мали у складі Клайда Дрекслера, який успішно грав на аналогічній позиції. Кар’єра Боуї була перервана травмами; він пропустив два сезони з трьох під час його навчання в коледжі. Незважаючи на 10-річну кар’єру в НБА і набрані в середньому 10,9 очок і 7,5 підбирань за гру, Боуї п’ять разів оперувався, провівши всього 139 ігор за 5 років в Портленді.

26-річний Оскар Шмідт був задрафтований клубом НБА «Нью-Джерсі Нетс», але, попри низку пропозицій виступати за американські клуби, відмовився їхати грати в США, оскільки в цьому випадку він втрачав свій аматорський статус і не зміг би виступати за збірну Бразилії (до 1989 року гравці НБА, як професіонали, не могли виступати за свої збірні). Він залишився грати в Італії, а потім у Бразилії. Брав участь у п’яти Олімпіадах і був найкращим бомбардиром у трьох з них. Шмідт закінчив свою кар’єру з 49 703 набраними очками за різні клуби та збірну Бразилії, більше, ніж лідер НБА за кількістю набраних очок, Карім Абдул-Джаббар, який набрав 38387 очка за свою кар’єру в НБА

За матеріалами Вікіпедії

Сезон НБА 1982-83

Це був не самий яскравий сезон ліги. Крім фіналу Заходу не було жодної захоплюючої серії. Але, все одно, є багато хто, кого треба відзначити. В даному випадку мова піде про гравців.

В цьому сезоні не вийшло знаменитого протистояння Бостону проти Філадельфії. Селтікс сенсаційно (на перший погляд) програли 0-4 Мілуокі. Але, насправді, Бакс були дуже сильною командою. І, забігаючи наперед, вони виявилися єдиною командою, яка змогла перемогти Філадельфію в тому плей-офф. В цій серії зійшла тренерська зірка Дона Нельсона. Та й гравці в нього були будь здоров: кращий захисний гравець року Сідні Мокріф та 5-разовий учасник матчів усіх зірок НБА, кращий студент 1977-го року Маркес Джонсон.

До речі, я перевірив. В Бостоні усі гравці були здорові на відміну від плей-офф 1982. Там були якісь психологічні проблеми в команді. Що вартувало місця роботи їх тренерові.

Мілуокі не програвали свої матчі 76-м легко. Перший в Філадельфії – в овертаймі. Другий – в 6 очок. Потім команди обмінялися перемогами в Мілуокі. І в 5-му матчі філадельфійці таки дотиснули!

В іншому півфіналі зустрілися Лейкерс та Сан-Антоніо. У чинних чемпіонів в кінці сезону зламався Уорті. Тільки після травми повернувся Макаду. А Спьорс, порівняно з плей-офф 1982-го року підсилив Артіс Гілмор. Його протистояння стало прикрасою всієї серії. Раджу подивитися шосту гру, яка стала квітестенцією всього протистояння. Все вирішувалося на останніх секундах і Лейкерс вирвали перемогу 101:100.

Подивитись можна тут

А в фіналі 76-ті не залишили Лейкерс жодного шансу. Порівняно з минулорічним фіналом до їх складу додався Мозес Мелоун. Він і став MVP фіналу, додавши до цього дві нагороди за підсумками регулярного сезону.  Уявіть собі ту команду: Моріс Чікс – Ендрю Тоні – Боббі Джонс – Джуліус Ірвінг – Мозес Мелоун. Шкода, що тій команді не протистояли Шоутайм зі здоровими Уорті, Макаду та Ніксоном. Міг би вийти один з найкращих фіналів в історії. А так…

Кращим дебютантом року став Террі Каммінгс, обійшовши двох майбутніх членів зали слави НБА Джеймса Уорті та Домініка Уїлкінса.

В фіналі NCAA того року Х’юстон Оладжювона та Дрехслера подарували чемпіонство Норс Кароліна Стейт. Як це сталося можна дивитись з 26-ї хвилини. Джордан грав за інший університет Північної Кароліни. Чемпіони 1981 року тоді програли Джорджії 77-82 за крок до виходу до фіналу 4-х.

Фінал НБА 1981. Матчі 4, 5, 6

Серіал “Останній танець” про знамените “Чикаго” часів Джордана змусив мене змінити і принцип наповнення свого ютюб-каналу і наповнення інформації про історію баскетболу. Летітимемо вперед, щоб по свіжих подіях в фільмі (зараз весь світ чекає на 3 серію) рухатися хоча б у тій частині, яка розповідає про 80-ті, “рухатися” паралельно  головному герою – Майклу Джордану.

По суті, вся суть цієї серії в відображається в 6-й грі. Бостон переміг доволі заслужено. Єдине, що до сих пір мені малозрозуміло – чому титул MVP віддали Седріку Максвелу, а не Ларрі Берду.

Хто хоче подивитися як проходили матчи 5, та 4 – зустрічайте.

На початку ігор 4 та 5 у трансляціях короткий огляд ігор 3 та 4 – відповідно.

Фінал – НБА 81. Матч 3

Другу гру я б радив дивитися через відсутність нормальної якості. Але!!! Запис третьої гри (а вона вже у куди кращій якості) ВЖЕ ЗМОНТОВАНІ найважливіші моменти останніх двох хвилин другого матчу. З нормальним коментарем, акцентом на важливих персоналіях і головне – нормальною якістю.

Ларрі Берд

Друзі, сьогодні о 14:45 ми разом дивилися по Zoom 3 та 4  чверті фіналу НБА 1981 року. Перший млинець видався гливким, але з чогось треба починати)

Лідера Рокетс я представив в минулому сюжеті та статті. Лідера Бостона – представляю в цій.

Ларрі Берд народився 7 грудня 1956, Вест-Баден-Спрінгс, Індіана американський баскетболіст ірландського походження, який провів всю професійну кар’єру в клубі НБА «Бостон Селтікс» 1978. Олімпійський чемпіон (1992),  3-разовийний чемпіон НБА (1981, 1984, 1986), тричі визнавався MVP сезону в НБА (1984, 1985, 1986), 10 разів входив до символічної збірної сезону (1980-88 — перша команда, 1990 — друга команда). Входить до числа 50 найкращих гравців в історії НБА. Берд є одним з найкращих білих баскетболістів в історії НБА, а також універсальним гравцем, який протягом всієї своєї кар’єри регулярно входив до десятки найкращих за результативністю, підборів і результативним передачам.

Ларрі Берд є єдиним володарем нагород «Найцінніший гравець НБА», «Найцінніший гравець фіналу НБА», «Тренер року НБА» і «Менеджер року НБА».

Через п’ять років після закінчення кар’єри гравця Берд очолив клуб «Індіана Пейсерс» як головний тренер. Він тренував команду протягом трьох сезонів, після чого пішов у відставку. У 2003 році повернувся в «Пейсерз», зайнявши посаду Президента з баскетбольних операцій, після сезону 2011/12 років звільнився за станом здоров’я.

Ще будучи школярем Ларрі був визнаний найкращим баскетболістом штату Індіана двічі поспіль (1974, 1975). У свій випускний рік Берд набирав 31 очко, 21 підбір і 9 передач в середньому за гру, виступаючи за школу Хай-Веллі, за що був включений до збірної штату.

У 1974 році Берд отримав стипендію Індіанського університету (Блумінгтон) і запрошення в баскетбольну команду. Вже у 1975 року (на 2-й рік) він отримав прізвисько «Легендарний Ларрі» [2]. На другий рік свого навчання він став лідером «Сікаморз», набираючи в середньому по 32,8 очка і роблячи 13,3 підбору за гру. Берд привів «Сікаморз» до рекордного співвідношенню перемог і поразок за всю історію команди — 25:3 [8]. У третій сезон ведені Ларрі «Сікаморз» досягли чвертьфіналів.

Перед сезоном 1978/79 головний тренер «Сікаморз» Боб Кінг переніс інсульт, його змінив помічник Білл Ходжес. Він зміг переконати Берда, якого вже задрафтавалі під 6-м номером «Бостон Селтікс», залишитися ще на рік у студентському баскетболі. У сезоні 1978/79 років команда Берда, що не зазнавши жодної поразки за весь сезон, отримала право брати участь у фінальній частині чемпіонату NCAA. У результаті «Індіана» дісталася до фіналу, де їм протистояла команда Університету штату Мічиган, ведена майбутнім суперником Берда по НБА Меджіком Джонсоном. Ця гра зібрала найчисленнішу аудиторію в історії студентського баскетболу . Незважаючи на те, що Мічиган переміг Індіану 75-64, Берд завоював всі індивідуальні нагороди: звання гравця року (за версією UPI, Sporting News), призи ім. Нейсміта, Джона Вудена, Адольфа Раппа і Оскара Робертсона. За час навчання в університеті Ларрі набирав 30,3 очок в середньому за гру .

Ларрі Берд приєднався до «Селтікс» у сезоні 1979/80 років. Ларрі Берд взяв собі 33 номер на честь свого брата, також баскетболіста, який виступав на шкільному рівні і теж носив номер з двох трійок на майці. У першому своєму сезоні Ларрі допоміг «Селтікс» здобути 61 перемогу при 21 поразці, хоча роком раніше команда змогла перемогти лише в 29 матчах. У плей-офф «Бостон» поступився «Філадельфії Севенті Сіксерс» на чолі з Джулиусом Ірвінгом. В кінці сезону Ларрі Берд, який став найкращим в команді за набраними очками, підборів і перехопленнями, отримав нагороду новачкові року в НБА.

Генеральний менеджер «Селтікс» Ред Ауербах старався, щоб команда отримувала додаткові права вибору на драфті під час вироблених їм обмінів, тому у «Селтікс» були права на 1-й і 13-й номери вибору на драфті 1980 року. Ауербах обміняв їх на Роберта Періша — центрового з «Голден Стейт Уорріорз» — і право на 3-й номер у драфті, під яким був обраний Кевін Макхейл. Тріо Періша, Берда і Макхейл в майбутньому отримало назву, як «Велика трійка».  У Берда була і продовжується зараз кар’єра в Індіані (Президент по баскетбольним операціям). Але про це, його протистояння та дружбу з Меджиком Джонсоном в наступних статтях та сюжетах.

Хто не встиг на Zoom трансляцію – першу гру можна глянути тут

До речі, відео, які записані через bandicam людям не заходять. Тому буду просто складати звіти про ігри в папку Списки відтворення – Чужі відео.

Роберт Рід


Фінальну серію Х’юстону проти Бостону хочу розпочати з портрету одного гравця. Роберт Рід. З моменту драфту у 1977 до 1988 він грав за Рокетс. Мав бути одним із джокерів команди у фінальній серії. І в першій грі він вистрілив, набравши 27 очок. Детальніше про гру пізніше. З 1955 і до сих пір живе в Атланті. За іронією долі за Атланту ніколи не виступав (грав до 1991).

В сезоні 1980/81 його було визнано кращим гравцем НБА останнього ігрового тижня регулярки.

Детальний огляд першої гри серії Бостон – Х’юстон чекайте на цьому тижні.

Командири…

Особистість “Командир”
Твій час обмежений, тому не марнуй його на те, щоб жити життям когось іншого. Не потрапляйте в пастку догми, яка говорить жити думками інших людей. Не дозволяйте галасу чужих поглядів заглушити ваш власний голос. І найважливіше – майте хоробрість йти за покликом серця та довіряти інтуїції. Вони якимось чином вже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше – вторинне.

STEVE JOBS
Командири – це природжені лідери. Люди з цим типом особистості наділені харизмою і впевненістю, вони спрямовують свій авторитет таким чином, що він об’єднує натовпи задля однієї мети. Але на відміну від своїх більш емоційних колег Протагоністів, Командирів часто характеризує безкомпромісна раціональність, й вони використовують свою енергію, цілеспрямованість й гострий розум, щоб досяги поставлених цілей будь-якою ціною. Можливо, це навіть на краще, що таких особистостей серед нас всього три відсотки, інакше б вони переважили над більш скромними і чутливими типами особистостей, які складають більшість населення світу, – але ми повинні дякувати їм за створення багатьох компаній і організацій, які ми сьогодні сприймаємо як належне.

Щастя – Це Шлях Досягнень
Якщо є щось, що Командири люблять, то це цікаве випробування, велике чи мале, і вони твердо вірять, що, якщо їм дати достатньо часу й ресурсів, вони зможуть досягнути будь-якої мети. Ця якість робить людей з типом особистості Командир неперевершеними підприємцями, а їхня здатність стратегічно мислити й залишатися зосередженими впродовж довгого часу, виконуючи кожен крок їхніх планів з відданістю й ретельністю, робить їх впливовими бізнес-лідерами. Ця наполегливість часто стає пророцтвом, що виконується самостійно, адже Командири просувають до своїх цілей зі справжньою силою волі, де інші, можливо, здалися б й кинули все; а їхнє вміння спілкуватися допомагає їм підштовхувати й всіх інших, досягаючи неймовірних результатів у процесі.

Особистість “Командир” (ENTJ-A / ENTJ-T)
За столом переговорів, в офісі або під час придбання автомобіля Командири є домінуючими, непохитними й безжалісними. Це не тому, що вони мають крижане серце чи злі по натурі, – справа більше в тому, що Командири обожнюють випробування, боротьбу розумів, винахідливість, яка народжується в такому оточенні, і якщо інша сторона не встигає, то для Командирів це не привід поступитися безумовною перемогою.

Головна думка, яка прокручується у голові Командира, – це, можливо, щось на зразок “Мені все одно, що ти називаєш мене бездушною т……ю, доки я залишаюся т……ю, яка діє ефективно.

Командири поважають тільки того, хто може зустрітися з ними в інтелектуальній боротьбі, хто може діяти так ефективно і ретельно, як вони. Командири мають особливе вміння розпізнавати таланти інших, це допомагає їм формувати команду (оскільки ніхто, незалежно від того, наскільки він чудовий, не може робити все самостійно), а також стримувати надмірні прояви пихатості та зарозумілості. Однак вони також вміють проголошувати чужі невдачі з певною жорстокістю – і це саме той момент, коли Командири насправді починають наражатися на неприємності.

Виховання Навиків Культури Людських Стосунків
Емоційна експресія – це слабка сторона будь-якого типу особистості з рольової групи Аналітиків, але з причини соціальної натури Командирів їхнє дистанціювання від емоцій є особливо помітним, і це одразу відчувається багатьма людьми. Це особливо спостерігається у професійному оточенні: Командири просто роздавлять тих чутливих людей, яких вони вважають неефективними, некомпетентними чи ледачими. Для людей з типом особистості Командир прояви емоційності – це прояви слабкості, а з таким підходом дуже легко заводити ворогів. Командирам зовсім не завадить пам’ятати, що вони повністю залежать від наявності функціонуючої команди, і не лише для досягнення власних цілей, але й для того, щоб отримати визнання і гарні відгуки – це те, до чого Командири, на диво, дуже чутливі.

Командири – це справжні генератори ідей, вони справляють враження людей, що стрибають вище власної голови, і досить часто це так і є. Особам з такими характеристиками треба пам’ятати, що своє положення вони заслужили не лише власними діями, але й завдяки діяльності команди, яка їх підтримує, і важливо визнавати внески, таланти й потреби їхньої команди підтримки, особливо з точки зору емоційних внесків. Навіть якщо їм треба буде змінити своє мислення на “прикидайся, доки це не стане правдою”, якщо Командири зможуть поєднати емоційно здоровий фокус разом з багатьма їхніми сильними сторонами, вони отримають у винагороду глибокі, сповнені задоволення стосунки і перемоги у всіх своїх справах.