Спогади про Швецію. Частина третя або істотне доповнення до другої частини, та відскановані фото

Макс зробив свої правки, які дуже істотні. Я упустив багато моментів: 1) в мене в попередню подорож в Польщу сильно в горах промочився паспорт, коли я потрапив під зливу. Польські прикордонники не хотіли мене пропускати, але вирішили таки пустити – так і сказав один одному: “Краще нехай його шведи депортують”.

Отже цитую Макса: ”

Ваня упустив момент, як ми проходили кордон. Ми (я точно) дуже “очкували” перед митницею, бо реально взяли набагато більше горілки і цигарок. На огляді нас зустрів дуже колоритний швед – світло-рудий з вусами (схожий на чела з руйнівників міфів). Поряд з ним крутив хвостом спанік. Тоді ще подумав: отак мабуть і мають виглядати північні люди.
Те, як він не пробив “перевіс”, я досі не розумію. Можливо, було ліньки, а може він і подумати, що журналісти з України, які їдуть на Євробаскет, будуть везти контрабас. У мене тоді було, утім, інше пояснення: той чувак злякався моїх шкарпеток – увесь їх запас, що встиг забруднитися за три дні, я поклав на горі рюкзака, а водку з цигарками нижче.
Коли ми вийшли з парома, були вражені. Точніше, я був вражений, адже до цього, на відміну від Вані, жодного разу не був в тій, цивілізованій Європі. Рівнісенькі дороги і жовта розмітка (у нас такого ще геть не було) – ось що вразило з першого погляду.
Насправді, ляхи були одразу заряджені на бухіч. Можливо вони когось з них зустрічали (але проводжали, бо в першому випадку той хтось привіз би з Польщі якогось пойла) з парома.
Тут треба більш детально описати, як саме ми вписалися до ляхів. Отже, “простопили” ми хвилин 5-10, не більше. Ну як простопили: просто стояли і втикали, адже машин не було. І тут – як польські кінні гусари – вони, а точніше повз нас проноситься Вольво, причому ледь не остання 480-ка – не буду брехати. Проноситься і сигналить. Зупиняється в метрах 30 (ми вже подумали, що чуваки просто потролили нас),  вмикаються вогні заднього ходу і до нас!  На ходу чуваки відкрили двері – вийшли і щось до нас. Власне, після одного дня в Польщі зрозуміти, хто це, було неважко.
Ваня питає навіщо ми сіли? Ну, по-перше – реально упустити такий шанс ввечері і при порожній дорозі могли лише мудаки. Ми – не мудаки. А по-друге – особисто я (не знаю, як Ваня) хотів ентертейменту. Тим більше, що цервено-бялі одразу нас спитали: вудка єст?
Ваня переплутав: 200 ми валили ось в цей раз. Машина була добра, але все одно було дуууже стрьомно. До цього я їздив 200 лише раз, але тоді був притомний водій – друг моїх батьків. А тут – чи тверезий, чи бухий підорваний поляк. І от уявіть: машина летить, і тут така низина – а там, як і має бути, – туман і крик одного ляха до возача – ґальмуй!!! (ще мабуть було курва 😂). На щастя, все було ок і через 15 хвилин я вже дзвонив по мобілці одного з них Артему (насправді трубку взяла його тодішня дружина). Для мене тоді було великим здивуванням, що поляк спокійно дав подзвонити за кордон – у нас тоді навіть плату за вхідні ще не відмінили!
Саме тоді ми і вирішили протестити нашу оковиту. Поляки так хотіли бухнути, що коли я випадково впустив пляхан, здається, Ярек підібрав один з друзків і почав цмулити з нього залишки!!! Власне, що ще раз показало те, яка проблема в Швеції міцний алкоголь (обмеження продажу і купівлі).
В місті з общєпіту в місті мене вразило таке блюдо: сосиска аля наша мисливська з гриля + пюрешечка, яка виливалась на тарілочку з спеціального краника. Це виглядало дуже смачно і коштувало 26 крон (чомусь я запам’ятав), тобто на той момент десь біля трьох ойро.
Ваня упустив момент, що поляки все ж таки повели нас на дискач місцевий. Перед цим я пройшов прискорений курс молодого пікапера 😂, записавши до щоденника фрази шведською мовою: ти мені подобаєшся (Jog vill kano dig!), я хочу з тобою поговорити (чи погуляти), а також принагідно на майбутнє – Я хочу їхати в Стокгольм. 😂

На диско ми особливо нічого і не знайшли. А тому скоро відпетляли з Яреком. І от тоді поїхали на ту дачу.

Купешечку з від”їжджаючими поляками, як показало фото, Іван бачив

Вже на іншій Вольво – старенька купешечка, яка теж валила, але не так добре, як новенька. До речі, ляхи нам пропонували після закінчення Євро повертатися і влаштовуватися до них на роботу, звісно нелегально (один з них займався будівництвом). Обіцяли платити 3$ на годину) але навіть тоді – це були такі собі, а тим більше для Швеції, де стільки може коштувати буханка хліба чи проїзд в метро.

Вранці на озері ми марно чекали на повернення наших друзів.

Озеро в Швеції

До того ж, я, відкорковуючи банку тушенки, примудрився порізатися – ніж заскочив з банки, і за інерцією я сам собі встромив його в ліву руку. Якраз у вену. Молодець. Добре, що аптечка яка не яка в нас була, тому кров ми зупинили. Але вигляд у нас був отпад: двоє типів з рюкзаками (у Вані, здається, кольору хакі, у мене – совєцька туристична класика топ-левел – станок Єрмак – дуже годна торбина) і я з перемотаною рукою. На щастя, нас взяв чєл років 35 (теж на Вольво – дивина у Швеції 😁).Він розповів, що теж стопив у молодості, але.. в Африці!

У місті ми пробили вокзал, він працював, але квитки до Гетеборга чи БурОса (саме так) коштували щось типу 500 крон. Правда, поїзд доїжджав за 3 години.Перед тим, як нас провіз дід (йому насправді точно за 70 було) ми стопили десь хвилин 30-40. І навіть вигадали операцію “горілка”. Вона полягала у тому, що ми просто поставили пляхан десь на третині смуги – і це подіяло! Правда, старий не говорив по-англійськи, тому ми так і не зрозуміли, чому він зголосився нас взяти. В результаті,
Тьотя, яка нас везла, вже була англомовна, тому розказала нам про свою молодість і поїздки стопом (тобто, це десь 60-70-і). З чого був зроблений висновок, що вона – колишня хіпі. Не знаю, чому ми не запронували більше… Може тьотя і не відмовилась би 😁🤓🙄 жарт

Після неї ми швидко зупинили мужика на Ауді А2 (в нас вони з’явились років через 6-7!).

Це вже зараз через Гугл і заголовну фото до 3-ї частини ми вичислили що доїхали з ним до Варнамо

Незважаючи на розмір машини ми спокійно залізли в неї. До речі, у нас ще був Форд Ка – і нічого, залізли. Мужик був дуже комунікабельний і веселий. Виявилось, що він режисер з Норвегії, а його коріння… такі да, з Одеси! Він підвіз нас кілометрів 200 – це було чудово я давало нам шанс!

Ми пофоткались з ним і розпетлялись. Далі після недовгого очікування – знову дорога – чувак на Форді підвіз нас кілометрів 40-50. І до Буроса залишилось стільки ж…
Але далі нам забракло щастя. Ми навіть встигли перевдягнутися… Зате побачили той самий бас зі збірною, а також зупинили Гольф з двома дівчатами))) вона щось сказала шведською, я логічно відповів – what? (бо саме в цей момент повз нас проїхав справжній Фераррі!!)Але у відповідь дівчина відповіла (ніби з розчаруванням) – Go to hell 😂😂
Цю загадку ми так і не розгадали.
Вранці ми дуже швидко зупинили тачку – це був курд, який розказав рахунок гри з Туреччиною (програли) і Хорватією (він запевняв, що ми виграли, але помилково).
Перед готелем нас першим побачив Віктор Бережний (навіть завжди мовчазний він дуже здивувався)0, а також вірний масажист збірної – Толя Спасиченко. Потім він мене ще довго називав Возвращенец 😂 Цитую: Вот каково бл. ви вєрнулісь? Асталісь би там!!!До речі, Толя ще був дуже непоганим художником. Саме він мені розказав мені про одного американського авангардиста, який, як виявилося, – був одним з творців сценічного образу маловідомої групи Korn.
Ну а Геннадій Сергійович нас вписав в номер, за що йому величезна подяка. Від нього ми дізнались, що з турками була непогана заруба, а хорватам поступилися без варіантів.

До речі, що ще згадав. Перед тим, як знайшли готель, ми пішли на невеличку прогулянку і залишили рюкзаки прямо на вулиці, десь на лавці. І ніхто, звісно, їх не чіпав. А гуляли ми з пляханами, які пропонували придбати місцевим алікам. Але вони стріманулися.”

Ще раз  повторю, що третя частина – уточнення другої Максом)))