Андрій Гаврилов про Москву

Inna Kholodkova

Сегодня в ленте проскочил пост Андрея Гаврилова, пианиста мирового уровня, первая премия на конкурсе им. Чайковского в неполных 19 лет (!!!), который покинул союз в 1985 году, после всякого рода перипетий и преследований со стороны чекистов. Не смогла отказать себе в удовольствии и прочитала его опус “Чайник, Фира и Андрей” (2011 год). И вот что под конец вычитала.
“Москва. Главное впечатление – Россия впала в «дурную бесконечность». Это, по-видимому, и есть ее «особый путь». Во всей ее мучительной истории тупо и механистично повторяются одни и те же циклы. Короткие «оживления», «оттепели» сменяются долгими мрачными периодами реакции, когда главным содержанием народной жизни становится ее, этой жизни, угнетательство и удушение. На ошибках никто не может и не хочет учиться. Современное русское общество топчется на месте, гниет и воспаляется. Но со свинцовым упрямством не желает посмотреть на само себя, собраться и подняться хотя бы на одну ступенечку. Россия не желает вернуться в бытие, предпочитая дурманить себя обновленными, до боли знакомыми прогнившими мифами.
Российское телевидение невозможно смотреть, потому что оно – без всяких метафор и гипербол – шабаш нечисти. У ВСЕХ его персонажей видны рожки, хвосты, рыльца, копыта. Жадные, тупые хари, красные червеобразные губы, загребущие руки, глаза ведьм и упырей. Эта нечисть особая, национальная, не с графики Гойи и не с полотен Босха. Постсоветско-гламурная. Упомянутая Достоевским в рассказе «Бобок» нравственная вонь заполнила все московское пространство. Ее источают и российские «политики», и «смехачи», и их обыдлевшая публика. Люди не живут, а функционируют в дурной бесконечности, как роботы. Роботы-сутенеры и роботы-проститутки. В воздухе висит, как топор, скотская страсть к наживе.
В современной России как бы нет мысли. Нет идеи. ЦАРСТВО ПУСТОТЫ. Мысли и идеи или уехали вместе с их носителями – или прожеваны и выхаркнуты, как ненужная жвачка. Говорить не с кем и не о чем. Чувства и реакции подавляющего большинства москвичей – на первобытном уровне. Люди заняты удовлетворением потребностей. Они легкомысленны, вульгарны и злы, как урки. Жизнь и боль других людей никого не тревожит. Любовь, забота, внимание, взаимоуважение, дружелюбие – покинули их реальность. Космический холод современных русских пробирает до костей. Скулы ломит от их наглости.
Ходил по Бульварному кольцу поздним вечером. Поглядывал в глаза гуляющих. Что я в них увидел? Одиночество, безысходность, дурман бессмысленного существования, безголовый риск жизнью. И близкую пьяную или наркотическую смерть…
Красивые женские обнаженные тела в витринах ночных диско московского центра. Шлюхи танцуют, зазывают. На их кукольных резиновых лицах – мертвые улыбки. Растягивают губы перед клиентом. Чтобы сожрать его, обглодать и выплюнуть из чрева и из памяти.
Образ построенной за последние десять лет новой Москвы удивительно соответствует ее содержанию. Это, конечно, не новый Лондон, не Париж, не Нью-Йорк и не Мадрид. Это все та же потемкинская деревня – синюха, напомаженная, покрытая дешевыми румянами. В кричащих вокзальных нарядах. Пошлость, мерзость, подделка везде и во всем – от главного храма-новодела, через новоделы-бульвары и до новоделов-небоскребов.
Уничтожены или изгажены последние романтические уголки старой Москвы, мой постоянный, во время прошлой жизни, источник вдохновения.
Архитектурная бездарность и наглость вызывали у меня физическую муку, к горлу подкатывала тошнота. Новая Москва – это воплощение бездарности, хамства и умственной отсталости разгулявшихся пацанов, дорвавшихся до власти! Города Москвы более нет. Диснейленд. Гуляй-поле. Воровская малина. Удручает обыдленная пассивная постсовковая масса и ее пастыри-паханы, но самое страшное явление в новой русской жизни – это заплывшая жиром, тупая, купленная на корню творческая интеллигенция, вытравившая в себе все человеческое в обмен на награды и «черный нал» от КГБ и воров в законе.
Всегда обижался на Рахманинова. В интервью американскому журналисту в тридцатых годах на вопрос, тоскуете ли Вы по России, он ответил: «России больше нет». До самого последнего времени я думал, что Рахманинов ошибался. И только в эти, последние, московские гастроли 2010 года, я понял – он был прав.
… Основная масса москвичей приспособилась к отсутствию атмосферы в мегаполисе. Им приятен гнилостный дух несвободы. Они не могут жить на свободе, на свежем ветру. Девятьсот лет самозакабаления и сто лет русского коммунизма не прошли даром. Освобожденных холопов тянет под кнут. Старых сидельцев – на нары. Неуехавших интеллигентов – на обтертые задницами табуретки, на кухни. Похихикать, выпить, анекдотцы потравить…”

Олег Пономар про кохання

Субботнее или опять о Любви)
(навеяно комментариями к пятничному).
Я искренне думаю, что смысл жизни в Любви. Потому что каждый, я думаю, про нее мечтает и ждет.
Даже, если ты циник и всегда говоришь, что Любви не существует..
Даже, если ты нищий, сидящий на ступеньках на вокзале..
Даже, если ты мультимиллиардер, плывущий по Средиземному Морю на самой дорогой яхте..
Все глубоко в душе мечтают испытать то чувство, когда при мысли о любимом человеке начинает колотиться сердце и потеть ладошки.
Все мечтают встретить своего человека. Человека, с которым можно говорить днями напролет.. Человека, с которым хотелось бы сутками не вылезать из-под одеяла..
Которому очень хочется принести завтрак в постель.. Смотреть фильмы, слушать музыку, ходить в кафе или на пляж.. Человека, который будет понимать тебя с полумысли.. Человека, с которым ты можешь быть самим собой и он будет тебя за это любить. А ты- его.
Когда ты встретишь своего человека и к вам придет большая Любовь, то ты сразу поймешь, что такое твой человек, твоя половинка. Вы будете очень похожи во многом. А в том, в чем не похожи, – вы будете дополнять друг друга.. Как карта игральная с зеркальным отображением.. Как будто кто-то очень могущественный и искуссный напильником долго выпиливал каждую его выпуклость под твою впадину (это я про характер))..
И даже, если ты жуткий интроверт и два часа общения с другими людьми делают из тебя выжатый лимон, – со своим человеком ты не будешь терять энергию совсем. А наоборот- ты будешь молодым, веселым и счастливым, с тонной энергии.. А где тогда берет энергию твоя половинка? Наверное- в Космосе.
Влюбленные люди- особенные. Они светятся Любовью. Они бросаются в глза, притягивают людей.. У них все получается.. Как будто Бог ведет их за руку и при этом снисходительно улыбается.
Я искренне желаю всем встретить свою Любовь. Испытать эти неземные чувства и эмоции.
Главное- не спешить, уметь терпеть и ждать. Этот приз нужно заслужить.
И обязательно- верить. Всегда и всю жизнь. Мне кажется я бы верил до последнего дня. Даже в сто лет, перед встречей с Богом, лежа на одре, – я бы верил, думал и мечтал..
Сейчас зайдет Она..

За мову до кінця

7. По обстоятельствам – за обставинами.

6. Пустельник – пустынник, отшельник, пустынножитель.

5.  рычаг – a) важіль, б) підойма

4. Роскошь – розкіш

3. облагораживание – облагороджування

2. чуга́йстер (нема рос. відповідника) — фантастичний образ української демонології; у фольклорі — не зовсім виразний, постає як високий «лісовий чоловік», зодягнутий у білий одяг; нагадує лісовика, полісуна; за іншими версіями, заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено»; навіяний віруваннями в чародійство і перевертнів; найпоширенішим цей образ був на Гуцульщині, де він нібито ловить лісових нявок і поїдає їх, проте до людей ставиться доброзичливо; не випадковим є збіг слів га́йстер (лелека) ічуга́йстер; чугайстра ще витлумачують як нічну й земну іпостась гайстра; перший — охоронець дому, другий — охоронець людини далеко від дому. Одна з найдавніших згадок в українській літературі у Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”.

  1. Стелька – устілка. З цього слова почався цей доволі цікавий для мене експеримент. Через місяць народилася сторінка на моєму сайті.

0. Як я колись обіцяв, започатковую рубрику “За мову до кінця”. Сюди потраплятимуть слова, які я не зміг перекласти в голові в певний час не знайшлися, або викликали сумнів, що це русизм. Також сюди публікуватимуться слова в перекладі, коли не знаєш перекладу. При чому не обов”язково рос-укр, а й у зворотньому напрямку. Цікаво, що першим таким словом було “чугайстер”, яке взагалі немає перекладу на жодну мову світу, і в словнику, наприклад, Грінченка, нема.

Про отамана Галаку

Побував на могилі Отамана Галаки. Село Пилипча при самому біларуському кордоні – пісок, хати з мурого бревна, лукашенківське тб – і няма українського.

Поруч із кладовищем “розкуркулена” хата онучки зв’язкового Отамана Галаки – Ніни Пилипович. Її дід Дмитро, коли у селі були кацапи, співав одну пісню. Добре співав, на всі свої органні груди. Коли кацапи йшли – співав іншої, і хлопці в радіусі кількох км були “в курсє дєла”.

Всього, за підрахунками Геннадія Іванущенка, на півночі Лівобережної України діяло кілька сотень партизанських загонів чисельністю до 40 тис осіб. Із зв’язковими, сестрами-жалібницями, інтендантами і проч. у війну проти Лєніна-Сталіна було втягнуто не менше півмільйона людей.

А тепер увага: яка була максимальна кількість загонів офіцера НКВД СССР Сідора Ковпака? 7 тис осіб. Але шо ж. Аби провокувати мадяр на масові убивства цивільних – більше й не треба.

Провокували ці нелюди і в Пилипчі. Тільки хреста їм ніхто не поставив. І не поставлять. Бо комуністи. А комуністів у хаті Ніни Пилипович усі старі називали просто – “сабакі”.

– Пабачив на вуліце сабаку, дак пашоу чераз Маврін садок, шоб із ним не вітацца, – цитує Ніна одного з родичів.

А коли весною 2014-го на могилу Галаки прийшло до сотні молодих людей, дід Воробей 95-ти років, сказав (а він був двоюрідним небожем Отамана):

– Ну всьо, раз ідуць на магілу Галаки, значиць будє война.

Будє, діду, будє…

Взято зі сторінки https://www.facebook.com/rostyslav.martynyuk?pnref=story

Цікаво, що існує версія, що в могилі лежить не Галака, а інша людина, і що сам отаман похований в Городні.

ОУНівці. Михайло Сорока та Катерина Зарицька

Сорока Михайло Михайлович народився 27 березня 1911 року.
З 60-ти прожитих літ був ув’язнений — 34 роки, учасник повстань у Воркуті й Кінгірі.
З 32 років подружнього життя разом були – 4 місяці.
Разом із дружиною відбули ув’язнення – 59 років.
19-літня мати скупала первістка сльозою: уже 2 місяці як вона вдова, а Михась – сиротина… Та природа старалася посміхатися: дала йому красу, розум, голос. Хлопчик учився в українській, потім у чеській гімназії; закінчив архітектурний факультет Празької політехніки. Став членом Проводу ОУН.
9 січня 1937 року його арештували й ув’язнили. У буцегарні Михайло Сорока зустрів кохану – теж ув’язнену Катерину – доньку видатного математика Мирона Зарицького. Михайло співав у церковному хорі при тюремній капличці, а Катруся ходила туди на богослужіння. У них обох попереду був п’ятирічний термін ув’язнення «за націоналістичну діяльність». Перемовлятися між собою в каплиці політичним заборонялося, тому розмовляли лише їхні очі. А посередником між їхніми серцями був душпастир Тарнавецький, через якого Катруся й Михайло листувалися.
Після звільнення з в’язниці Катерина та Михайло 5 листопада 1939 року взяли шлюб у церкві Св. Юра. Настали щасливі дні їхнього подружнього життя. Михайло вступив до Львівського університету на математичний факультет, відвідував мистецькі курси. Цілих чотири місяці вони насолоджувалися життям.
22 березня «визволителі» постукали в їхній дім, щоб Катрусю «викликати на розмову». Михайло заступився за дружину, тому і його арештували. Так «націоналіста» відправили до 2-ої Львівської тюрми, а «націоналістку» – у «Бригідки». Там і народився у Катрусі Богдан Сорока (нині — відомий художник-графік). Михайло довідався про народження сина у Воркуті. Він мріяв почути перший крик свого сина й побачити усміх своєї коханої дружини, встелити ложе щасливої матері квітами й прихилити до них безхмарне небо, але попереду було 34 (!) роки концтаборів. М.Сорока став організатором руху спротиву в’язнів «ОУН-Північ», одним із головних завдань якого було моральне та фізичне збереження українців у таборах і поселеннях.
Навесні 1949 року М.Сорока повернувся до Львова, але його Катруся – член ОУН, організатор і керівник Українського Червоного Хреста УПА, зв’язкова Романа Шухевича каралася в таборах. Уже в червні Михайло був схоплений органами НКВС просто на вулиці та засуджений «особым совещанием г.Москвы» на поселення в Красноярський край за зв’язок з ОУН. Там 1952 року його знову арештували та звинуватили у зраді Батьківщини, антирадянській агітації, організації підпілля та підготовці повстання, яке за його відсутності відбулося у Воркутинських таборах. Після нечуваного жорстокого слідства (деякі в’язні, які проходили в цій справі, наклали на себе руки, один збожеволів, а багато оббрехало себе, не витримав знущань), М.Сороку засудили до смертної кари, яку замінили на 25 років неволі.
1954 року Сорока брав участь у Кінгірському повстанні політв’язнів, написав гімн повстанців — «У гарячих степах Казахстану».
Наше гасло – свобода
Для усього народа.
Ми не будем, не будем рабами
І не будем носити ярма.

Братня кров Воркути і Норильська,
Колими, Рудника, Кенґіра
Переповнила чашу насильства
І з’єднала усі лагера.

Тим, що впали за волю,
Ми клянемось сьогодні,
Що не будем, не будем рабами, –
Боротьбу доведем до кінця!

Від 60-х років він відбував покарання у Мордовських таборах. Скрізь, де був Михайло Сорока, його вважали ідейним патріархом політв’язнів радянських концтаборів.

Катерина ж несла свій хрест у Владимирській і Верхньо-Уральській тюрмах. Пряме листування з Михайлом було заборонене, тому вони спілкувалися через своїх батьків і сина Богдана. У в’язниці її примушували працювати в пральні й виводили на роботу дещо раніше. І ось, коли, підштовхувана сторожею, чоловіча теслярська бригада виходила на подвір’я перед третім тюремним корпусом, усі, немов за командою, піднімали очі. На вікно пральні, де стояла вона – сива висока мовчазна горда українська жінка. Вони знали, що така ж участь випала й на долю її чоловіка. Вони далеко один від одного, але вони завжди разом, у них була Голгофа – одна на двох. Й не перешкода їхній великій, святій любові тисячі кілометрів імперії.
І тоді всі в’язні салютували цій любові: одні знімали шапки, інші віддавали честь, взявши руку під дашок…
16 червня 1971 року Михайло Сорока на 34-у році свого ув’язнення помер. Його тіло привезли у лікарню, що знаходилася всього за кількасот метрів від табірної зони суворого режиму, куди перевели Катерину Зарицьку. Вона благала табірне начальство відпустити її, щоб попрощатися з чоловіковим тілом, але їй того не дозволили.
29 серпня 1986 року не стало й Катерини Зарицької.
28 вересня 1991 року з Мордовії перенесли в Україну прах Миколи Сороки. Нарешті вони зустрілися: у Львові, на Личакові під одним березовим хрестом…

Михайло Михайлович Сорока

Джерело http://uahistory.com/topics/famous_people/2486

 

ЄГора Фірсова попросили з БПП

Двоє моїх друзів (один фб, другий фб+реальний) протягом 10-ти днів заявили, що сходять із дистанції. Ще один боєць (товариш по сектору та фб) втомився після 1,5 років передової. Мочанов двічі потрапив в лікарню та виє.
 
Недарма я щойно виклав статтю про відпочинок. Баланс і ще раз баланс. Сім”я, робота, волонтерство/передова (ті, друзі, які ходять по судах та мітингах теж відносяться до цієї категорії), здоров”я/спорт, культура/відпочинок мають співіснувати в цьому будівництві. Будівництві громадянського суспільства і країни.
 
Влада, гроші ламають, знищують, перемелюють людину. Єгор пише про зраду солідарників та ударників. Для мене це не новина.
 
Коли в нас з”явиться перша біла партія чи блок – тоді ми і станемо Європою. Але депутати – люди із народу. І цих людей народжуємо ми. ВР це наше дзеркало.
 
Зміни завжди починай із себе.

Переключатись/відключатись від роботи – запорука щастя

Сьогодні (сб) мій телефон задзвонив о 8 ранку… Я вже привчив своїх замовників, що мені можна дзвонити 6 днів на тиждень, замість 5. Але пн, ср, пт з 13:00 я не беру слухавку бо тренуюсь, а потім їм. Приїжджаю додому і передзвонюю по всім пропущеним, і забув не місяць, а рік, коли працював до 18-00))) Дещо некомфортно, але я можу собі дозволити ходити на 17-00 в церкву. Поїхати в пн чи пт в інше місто і так далі. Глобальна задача на 2017 – все закрити на якомусь найманому працівникові (двох), бо зараз навіть до 2400$ білої зарплати на рік + його офісомісця ще працювати і працювати. Переключатись/відключатись від роботи – запорука щастя.

Для багатьох поезія приходить пізно

Нажаль, і я такий. Вчергове спливає “Всьому свій час”. Це означає, що якщо мінус Kiss FM, значить десь плюс.

Поезія плюс. Поезія бере до глибини душі вже тиждень. Дякую, Ліно Василівна, що перший український поет, хто влучив у серце – Ви. Перший подібний досвід складає враження на ставлення до цілого шару культури.

Боротьба із тероризмом через цивілізацію

Однозначно прогресивні мізки рухаються в центр Європи, Канаду, США, Австралію, Ізраїль, Китай (!) а не в Україну, Монголії, Пакістан, Індії. А п”яне бидло 1917 (за Бунінин) понароджувало не тільки Бабая з Моторолою, а й Путіна з Чуркіним, Бортко та Пореченковим.

Це бидло так закидало трупами дві третини Європи починаючи з 1918 року, що у самих цивілізованих європейців, здається, досі мокрі штани.

Бидло – це невід”ємна частина організму під назвою людство. Відрізати одну шосту сифілітичну частину просто не можна… Єдині ліки – цивілізація туземців. Насильна госпіталізація і лікування цивілізацією.

Це означає, що те, на що закривав очі Захід і сміявся тепер треба лікувати. І коштуватиме це ой як дорого. На один Раша тудей треба створювати 10 Антивата тудей. Ігілу треба давати в 10 разів більше коштів, щоб в Бельгії не було терактів.

Як би це банально не звучало – курдам треба купити цілий анклав (не географ, але це може бути частина двох нинішніх арабських стран).

Цивілізація наступатиме на Мордор через нас. Ми приречені стати цивілізованими перед росіянами. І до нас мільйонами (бо землі багато) поїдуть китайці, індуси, араби і наша задача – якумога швидше зайняти окопи. А окопи наші це мова та віра, яка була державною ще з часів рівноапостольного князя Володимира.

https://www.facebook.com/100009169530367/videos/1590031707979132/