Побував на могилі Отамана Галаки. Село Пилипча при самому біларуському кордоні – пісок, хати з мурого бревна, лукашенківське тб – і няма українського.
Поруч із кладовищем “розкуркулена” хата онучки зв’язкового Отамана Галаки – Ніни Пилипович. Її дід Дмитро, коли у селі були кацапи, співав одну пісню. Добре співав, на всі свої органні груди. Коли кацапи йшли – співав іншої, і хлопці в радіусі кількох км були “в курсє дєла”.
Всього, за підрахунками Геннадія Іванущенка, на півночі Лівобережної України діяло кілька сотень партизанських загонів чисельністю до 40 тис осіб. Із зв’язковими, сестрами-жалібницями, інтендантами і проч. у війну проти Лєніна-Сталіна було втягнуто не менше півмільйона людей.
А тепер увага: яка була максимальна кількість загонів офіцера НКВД СССР Сідора Ковпака? 7 тис осіб. Але шо ж. Аби провокувати мадяр на масові убивства цивільних – більше й не треба.
Провокували ці нелюди і в Пилипчі. Тільки хреста їм ніхто не поставив. І не поставлять. Бо комуністи. А комуністів у хаті Ніни Пилипович усі старі називали просто – “сабакі”.
– Пабачив на вуліце сабаку, дак пашоу чераз Маврін садок, шоб із ним не вітацца, – цитує Ніна одного з родичів.
А коли весною 2014-го на могилу Галаки прийшло до сотні молодих людей, дід Воробей 95-ти років, сказав (а він був двоюрідним небожем Отамана):
– Ну всьо, раз ідуць на магілу Галаки, значиць будє война.
Будє, діду, будє…
Взято зі сторінки https://www.facebook.com/rostyslav.martynyuk?pnref=story
Цікаво, що існує версія, що в могилі лежить не Галака, а інша людина, і що сам отаман похований в Городні.