“Ташкент”

“Звідки в Україні гроші?”. Саме такий кавалок речення донісся до мене, коли передня частина нашої компанії порівнялася з двома громадянами Росії, один з яких був ну зовсім не слов’янської зовнішності. Він довго пишався своїм новим паспортом, і тим, що працює в Айс-барі. Але один момент… “помирати я поїду додому в Ташкент”.

Нема сенсу розповідати що там у голові – і так зрозуміло. Покарав він себе двічі – побивши орендну машину і залишаючись манкуртом. До речі, в його рідній країні це слово добре знають.

Манку́рт — людина зі стертою пам’яттю. Людина без історичної пам’яті, без знання історії власного народу. Термін походить із тюркського міфу і був поширений Чингізом Айтматовим у романі «І довше віку день триває».

Сьогодні в трьох мовних версіях Вікіпедії почитав про гордість усього Узбекистану – Тамерлана. Амір, якого боялися від Індійського океану до Балтії. Думаю, що нащадки Тамерлана, які не зрадили Узбекистану, не сильно шкодують, що такі манкурти більше не володіють паспортом їхньої країни.

Зовні “Ташкент” ну дуже схожий на Весельчака У з мультфільму “Тайна третьої планети”.