Як стають вболівальниками

Стаття не про кар”єру Лівінгстона, а про те, як стають вболівальниками.
Я люблю проводити аналогії і повторювати ці історії знов і знов.
Спочатку це неймовірне вболівання з дідусем за Динамо, Сокіл та гандбольний Спартак з дідусем по телевізору (трансляцій баскету не пам”ятаю) і газета “Радянський спорт” від корки до корки.

– кінець 80-х або 90-й рік пропозиція від однокласника піти на Республіканський на матч чемпу СРСР “Динамо” – “Шахтар” (2:0 чи 2:1 точно не згадаю, але пам”ятаю 45000 глядачів);
– Сокіл – Крила рад з однокласницею Оленою Опенько, її братом Віктором та їх батьком паном Вадимом, або з татом і його туристами з Німеччини Сокіл – Спартак.
– Десь 93 рік Мельникова 42, коли замість хокею (перенос) потрапив на баскетбол Будівельник – ЦСК ЗСУ Газди.
Ну а потім – цілий ланцюжок подій, сотні матчів та ігор, але ці моменти саме ті, які роблять людину вболівальником.

Це нічим непередаване відчуття. Гарне чтиво просто заради чтива, щоб самому перенестися в свої вболівальницькі “пелюшки”.

Черговий шедевр від Федерера та Джоковича

Завдяки друзям з вайберу я подивився ЦЕЙ теніс. І, забігаючи наперед, скажу що Д. та Ф. сьогодні побили рекорд фіналів Вімболдонів (5 годин), який встановили свого часу Федерер і Надаль (4,5 години).

За новими правилами, якщо в 5-му сеті 12:12 грається тай-брек. Як ЦЕ було: https://www.youtube.com/watch?v=mnLdAeSXZv0

Взагалі ця трійця підняли теніс на абсолютно інший рівень і час від часу втягує у свої батли таких далеких вболівальників-ламерів, як я. Колись теніс міг мати таку само супертрійцю. Але Сампрас і Агассі так і не знайшли “третього”.

Усі троє нинішніх легенд вже вписали золотими літерами свої імена в історію тенісу.

Для повноти протистояння суперпротистояння трійці ще відео Федерер – Надаль на цьому Вімболдоні: https://www.youtube.com/watch?v=J8__TwOgTY0

Рокетс поміняли Кріса Пола в Оклахому на Уестбрука

Знов новина про All in… Абсолютно ідіотська для Г”юстону, як на мене. Не так давно “Кліпперс” за Кріса Пола, Тобайса Херріса і Блейка Гріффіна отримали купу непоганих гравцыв, драфт-піків, при цьому залишились в топ-8 на Заході, стали приємним сюрпризом для мільйонів вболівальників, а сьогодні – один з головних претендентів на чемпіонство.

Уестбрук разом з Харденом і Дюрантом не змогли досягнути чогось путнього. Невже Рокетс сподіваються на толк з людини, яка перенесла 5 операцій на коліні? І чи зможе він змиритися з тим, що він буде другою скрипкою?

А от Оклахома від цього виграє через рік-два. Має шанс стати другим Брукліном тільки на Заході.

Відповідно їм є сенс зараз (через абсолютну неконкурентоспроможність) позбутися Стівена Адамса з контрактом в 27 мільйонів, або абсолютно непотрібний контракт Даніло Галінарі в 22 лями і отримати від якогось “олінщика” (а таких в Лізі залишилось десь 5-6) ще пару піків та якогось молодого гравця, а через рік-два вистрілити в регулярці. Все вище сказане стосується і Кріса Пола, але тягар в 42 мільйони зможе взяти 2-3 колективи Сходу, і то, тільки ті, які ще й виходитимуть в плей-офф. Скоріше за все Кріса обміняють в лютому, коли буде зрозуміла перспектива сезону. Самим ймовірним претендентом на нього є Майамі.

Сила духу

Позавчора вперше в житті подивився фільм Мартіна Скорсезе “Шалений бик” з Робертом де Ніро. Фільм багато хто називає таким, що входить в 10 найкращих за всю історію кінематографу. Сильно із цим не погоджуюсь. Бо той самий оскароносний фільм про бокс “Попелюшка”, або не менш оскароносний “Дівчинка на мільйон доларів” куди сильніші. Хоча не виключаю, що я мислю попсовими критеріями, а тут справжнє високе мистецтво.

Під ложечкою десь засосало. Захотілося назад в спорт. Не в спортивну журналістику. А в спорт.

В боксі є такий термін “наївся”. Відчуваю, що 5-річна пауза закінчилась (до боїв на Майдані я цікавився лише хокеєм та попсофутболом – Динамо, Ліга чемпіонів, Реал – Барселона.

Через народження дитини знов глибоко занурюватись як раніше я не зможу. Але 3-4 види спорту я б знов хотів відслідковувати глибше.

Не факт, що протягом року я подивлюся хоча б 10 годин боксу. Але ті, хто його люблять, люблять за силу духу. Вона буває не тільки в кіно (“Попелюшка” та “Шалений бик” зняті по реальних подіях).

У відео 5 хвилин двобою справжніх воїнів, і перемога більш тертого хлопця. За всіма голівудськими сценаріями.