Олександра Михайлівна тримала в руках незвичайне лист. До її доньки Олени прийшов лист з Києва від останнього залицяльника. Але звідки у нього адресу? Навіщо писати лист, якщо можна все сказати по телефону або в бесіді. Але найбільше її мучило – відкривати чи ні.
Сумніви тривали рівно 5 секунд – звичайно відрити. Адже вона – найкраща Оленина подруга, і мати, в кінці кінців.
«Вітаю, Олено! Цим листом хочу одночасно зізнатися тобі в коханні і сказати, що ми розлучаємося. Так і розставанням толком це назвати не можна, бо з твоєї сторони відносин, як таких, не було.
Я розлучаюся з тобою зараз, щоб потім возз’єднатися назавжди. Я вирішив викласти свої почуття листом, бо тільки таким чином я зможу повністю викласти своє бачення ситуації – ти просто не вмієш слухати. Точніше – ще не навчилася. Як і не навчилася любити, цінувати, поважати мене і мою думку. Ти гарна дівчина, я тебе шалено люблю, але твоя дитячість у минулий четвер перейшла всі межі.
Назвавши футбол безглуздим, а моїх друзів придурошними, ти поставила віртуальну паузу у наших відносинах. Так, я змирився з тим, що не буду твоїм першим чоловіком у ліжку. Хоча це було б жирною точкою всього мого колишнього статевого життя і початку нового життя, можливо, ідеального. Але я це переживу. Перетерплю.
Мені треба почекати поки ти подорослішаєш і зміниш своє ставлення до чоловіків. Ну а головне – перестанеш бути настільки залежною від думки своєї мами. Якщо ти зустрінеш взаємну любов, я не буду посипати голову попелом, і знайду сили за вас порадіти. Ну, а якщо нам пощастить – ми десь зустрінемось і знову почнемо зустрічатися. Природно, якщо обидва будемо вільні. Де зустрінемося? На якомусь концерті, фестивалі, кіно або просто в шинку або нічному клубі.
Твою адресу я дізнався дуже просто. Три вихідних тому я купив квиток в той же поїзд, що і ти. Добре замаскувався, їхав у сусідньому вагоні, потім в іншому кінці тролейбуса. Вичислив твоє парадне, ну а адресу дізнався в неділю – простежив за тобою після зустрічі з Наталкою, зайшов за будинок, подивився в якій кімнаті ти запалиш світло, і потім зайшов у під’їзд і адреса був у мене в кишені.
Сімку я викинув у Дніпро, тому 100 разів набирати мене не варто. Я навмисне тимчасово випав з твого життя. Сподіваюся, ми зустрінемося саме тоді, коли ти подорослішаєш. З любов’ю і надією на розуміння. Костя»
Через добу Олександра Михайлівна прочитала лист доньці. А через два дні Олена прокинулася трошечки дорослішою.